Розділ «МІЛЬЙОН І ОДИН ДЕНЬ КАНІКУЛ»

— Куля… — похмуро згадав Карен. — Як повернути Кулю?

— Там що — уповільнився час, на Тутику? — запитав Олег.

— А може, Мишука скинули, — висловив припупущення Карен, — і він дременув у космос?..

— Нічого ви не знаєте, — промовила Алька. — Тутик — це музей. Там залишили одного короля. Для екскурсантів. Щоправда, не дуже гарного підібрали. Та іншого, либонь, не було. — Алька зітхнула: — Я бачила, як слуга віз йому стіл із сніданком…

— Який стіл? На коліщатах? — загаласували хлопці. — Хіба йому мало кухні-автомата?

— Ви не читали про королів?! Та король ніколи не простягне руки, щоб натиснути кнопку автомата. Йому треба все подати на стіл! У цього короля лише один слуга, але він дуже серйозний хлопчик. Ісіль — так його звуть?

— Бармалей! — поморщився Олег.

— Ісіль — гарне ім’я… Подай мені, Ісілю, апельсин.

Скоряючись царственому жесту Альки, Олег приніс сріблястий марсіанський апельсин.

— Обчисть його. Та хутчій… Зубами! У тебе є зуби?

Олег щосили рвав тугу шкірку фрукта.

— Куля! — похмуро мовив Карен. — Зараз увірвуся до Мишука: або Куля, або зречення престолу!

— Ай справді, як ми повернемось? — подумав уголос Олег. — Раптом він зіпсує Кулю?

— Чого доброго, розпиляє її та й повставляє у свої персні! Або начепить на свою королівську шию. — Алька оглянула приятелів. — А от ми візьмемо та й не повернемося назад на Землю!

— Я-ак? — Навіть Карен, який завжди розумів Альку, був спантеличений.

— А так! Полетимо в Кінцевий космос. Разом з батьками.

Карен усміхнувся. Він зрозумів Альку.

— Але ж ми не значимось на станції, — сказав Олег. — Треба жити, харчуватися…

— Харчуватимемося крихтами… Чи ж багато тобі, художникові, треба?

— Небагато, — признався Олег.