Розділ без назви (1)

 — Та й коли вже воно скінчиться?

 — А наказ же був.

 — Який наказ?

 — А шукай мене, моя мати. Шукай мене, моя мати, в степах край дороги. Там я буду, моя мати, тричі зимувати, своїм чубом кучерявим степи устилати, своїм тілом комсомольським орлів годувати, своєю кров'ю гарячою річки виповняти, людство визволяти.

 — Так це ж пісня?

 — Ні, співаємо іншої. Ось пісня, — посміхнувся Орлюк і стиха заспівав: «Дівчино Уляно, збуди мене рано, та так збуди рано, а ще й не світало. Щоб у барабани та не вибивали, золотії труби та не вигравали...»

 Уляна не витримала пісні й тихо заголосила.

 — Ну, а це що за мертвяки? — запитав дід, показуючи на побитих фашистів у ногах Орлюка на дні човна.

 — Це вороги, — сказав Орлюк. — Я був навідником. Кричу — вогонь на мене! Вогонь на мене!.. Вони до мене: «Вер іст дорт?» А я: «Смерть!» Ай!..

 Гітлерівці тримали його за ноги задубілими руками.

 — Втрачаю свідомість, — сказав Орлюк тривожно й голосно, неначе щоб пробудитись, зупинити прудководу річку. Він лежав на полі битви в крові й бруді, вчадівши від трупного смороду.

 Потім, непритомніючи, він знов полинув додому, але вже не міг наблизитись.

 — Гей, гей!.. Уляно!.. — гукнув він до своїх рідних, простягаючи руки, але вони хутко віддалялись. Щось нестримно несло його геть з рідного саду.

 До Орлюкової хати підходили з Західної Європи найогидніші її представники — гітлерівські фашисти.

 Вони ввійшли в село під барабанний дріб і музику губних гармошок. Вони стукали в кожні двері, в кожне вікно. Вони майже всі щось їли, жували, деякі здавались п'яними. У водяних очах окупантів заяяла духовна вбогість.

 Йшла війна в ефірі. Відбувалися сутички між радіостанціями. Радіостанції Берліна, Києва, Братіслави, Праги, Парижа, Будапешта, Рима розносили по всьому світу промову фюрера України Еріха Коха:

 — На безмежних просторах України є земля для всіх солдатів. Солдати, ви мені можете повірити, що я витягну з цієї країни останнє, щоб забезпечити вас. Сорок п'ять гектарів на солдата! Ось що значить воювати, коли тебе веде Гітлер!!!

 — Хайль! Хайль! Хайль! — хрипів ефір.

 — Говорить радіостанція імені Тараса Шевченка! Дорогі товариші робітники, колгоспники й трудова інтелігенція України! Гітлер і його банди прагнуть завоювати світ і створити світову рабовласницьку імперію...

 — Говорить Будапешт! Хайль! Хайль! Хайль!