Розділ «Частина четверта «САТУРНА» МАЙЖЕ НЕ ВИДНО»

— А в чому справа?

— Я співробітник другого відділу «Сатурна» Крамер.

— Я знаю це.

— Так от, вранці тут був Мюллер, він наказав, щоб Щукін залишився зі мною для оборони майна школи.

Офіцер розсміявся.

— Вашого Щукіна самого треба охороняти, щоб не помер від страху. З задоволенням зроблю вам цей подарунок…

Офіцер повернувся до автобуса, і за хвилину з підніжки автобуса важко ступив на землю Щукін. Він озирнувся наобіч і, побачивши Рудіна, непевно почовгав до нього.

Рудін дивився на Щукіна і намагався вгадати, з чим він прийшов. Не в змозі приховати хвилювання, не відводячи погляду від Щукіна, він питав у думці: «Ну, пощастило тобі що-небудь зробити? Пощастило?» Але вже самий вигляд Щукіна гасив будь-яку надію.

Спотикаючись, Щукін підійшов, похитнувся і сів на землю, хапаючись за ноги Рудіна.

— Що з вами? — тихо спитав Рудін, допомагаючи Щукіну підвестися. Але Щукін знову опустився на землю. Тоді Рудін сів поряд з ним. Ще добре, що есесівці не звертали на них уваги. Щукін підвів на Рудіна страждальницькі очі і переривчастим голосом сказав — А я ж думав, усе пропало… Всі мої сподівання, життя… Все…

— Припиніть істерику! — з стиснутими устами, пошепки сказав Рудін.

Щукін довго мовчав, здивовано озираючи все довкола, і раптом тривожно спитав:

— Де ми?

— В Мінську.

— Мюллер тут?

— Нема. Скажіть ясніше, що з вами?

— Я взяв у нього список агентів «Два ікс».

«Де список?» — хотів крикнути Рудін, але спитав тільки очима.

— Тут, — Щукін притис руку до грудей.

— А тепер встаньте, — рішуче сказав Рудін. — Нам треба негайно тікати звідси. — Він допоміг Щукіну встати і взяв його під руку. — Спирайтесь на мене.