Розділ «Частина четверта «САТУРНА» МАЙЖЕ НЕ ВИДНО»

— По-моєму, вони знайшли штольню, — прошепотів він Маркову. — Всі звуки долинають з того місця.

— Проберіться до поста в яру, — наказав йому Марков. — Нехай знімаються звідти і обхідним шляхом ідуть на нову базу. Все пам'ятаєте?

— Так точно, пам'ятаю.

Ліднєв зник у кущах перед яром.

Маршрут до резервної бази був заздалегідь старанно розроблений і перевірений. На ньому було лише одно особливо небезпечне місце — міст через залізничну вітку. А втім, небезпека була всюди, адже місто, як і раніше, було забите солдатами, і безперервно відбувалися облави.

Вони перебігли вулицю і пішли вздовж міської околиці. Йти було дуже важко: на городах після дощу між грядками стояла вода, земля була грузька, липла до ніг.

Коли проминули перший город, позаду, там, де була залишена база, почулася безладна стрілянина. Марков тривожно подумав: а що як туди прийшли на зв'язок Рудін або Кравцов? Так чи інакше, він уже нічого не міг зробити. Він прискорив крок, і весь ланцюжок людей заспішив слідом за ним.

Перетнули парк біля собору, пройшли глухим провулком до набережної і далі рухались під береговим урвищем. Там, де річка робила крутий поворот і виходила з міста, вони піднялись на укіс, пройшли вздовж тину, що огороджував ринок, потім повернули ліворуч, у глухий провулок, в кінці якого і був вихід на залізничний пішохідний міст. Там Марков зупинився, зачекав, поки ланцюжок підтягся, і швидкими кроками попрямував уперед. Коли вони вже пройшли півдороги до мосту, кроків за двадцять позаду них з воріт вийшли четверо гітлерівців. Ніч була темна, і ті, мабуть, лише почули кроки, що віддалялися.

— Хальт!

Цей окрик у глухому тихому провулку пролунав гучно, погрозливо.

Марков вирішив скористатися з темряви і, притискуючись до стін будинків, побіг до просвіту, що виднівся попереду — там провулок виходив на пішохідний міст. Тільки б перейти міст, а там відразу рятівний лікарняний парк.

— Хальт! — кричали позаду, і чути було стукіт важких солдатських черевиків.

Коли Марков вибіг з провулка і став підійматися на пагорб перед мостом, ззаду пролунали постріли.

— Скоріше, скоріше! — крикнув Марков.

Спочатку гітлерівці стріляли ліниво: дали дві-три короткі черги з автоматів. Але коли вони в просвіті провулка побачили силуети втікачів, вогонь їх став активним.

Коля біг останнім, і тому, коли він упав, це помітили не відразу. Відсутність Колі помітив боєць Рнчков, який біг попереду нього.

— Хлопець відстав! — крикнув він і кинувся назад.

В цей час усі інші вже перебігли міст. Гітлерівці вискочили з провулка. Одразу ж хльоснули два пістолетних постріли, і один з гітлерівців закричав не своїм голосом. Ричков дав по них довгу чергу з автомата. Він уже бачив Колю, який сидів край доріжки. В руках у нього був пістолет. Ричков підбіг до нього і, користуючись тим, що гітлерівці від його черги сховалися в провулок, схопив Колю за руку і потяг до себе.

— Хутчіш, хутчіш! Ти що, здурів?

— Нога! — застогнав Коля.