Розділ «Частина третя КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ»

— А що ти тут по службі робиш?

— Наводжу порядок в артпостачанні.

— А-а-а! Так це про тебе, значить, я чув? Ну, молодець, а то вони тут не могли відрізнити поліно від снаряда. Артилерист?

— Так точно!

— Звання?

— Лейтенант.

— У Червоній Армії що робив?

— Командував важкою гарматою.

— Партійним був?

— Аж ніяк ні.

— А як же тобі гармату довірили, та ще важку?

— За знання, мабуть, — усміхнувся Добринін. — Адже я на гражданці індустріальний технікум скінчив.

— Де?

— У Новосибірську, я і родом звідти.

— Сибіряк, значить. Це добре. Сибіряки — діловий народ. Ну, а до нас як прийшов? По шматок хліба, по кітель, чи як?

— Не без того, звісно, але головне — я хочу брати участь у вашій боротьбі…

— Так… — міркував щось генерал. — А ти, часом, друкарської справи не знаєш?

— Зараз не знаю, а лишусь — освою. Все ж одно — техніка.

— Гаразд. Зараз ти йди собі, а вранці з'явись до мене, буде ділова розмова.

Вранці з'ясувалося, що штаб, у якому служив Добринін, ліквідовано. Сюди, у селище, перебазовується видавничий відділ головного штабу. Пулька наказав Добриніну підшукати приміщення для друкарні і, крім того зробив його своїм інформатором.