Розділ «Частина друга «ЗІЛЛЕ» ГРАЄ…»

Вони зайшли до кімнати, яка називалася в них «діжурка». Тут на жорстких залізних койках спали чергові. На одній з них сидів скуйовджений після сну хлопчина — радіотехнік оперативної групи Привальський.

— Ходімо, Гена, в оперативку, — сказав йому на ходу Безпалов. — Будемо слухати оперу…

Розділ 29

Прийшовши на дачу, Зілов і Гурєєв одразу ж сіли за стіл, і розмова у них пішла про що завгодно, крім справи. Розмову вів Гурєєв, і було ясно, що приступати до діла він не квапився навмисне: очевидно, вирішив спочатку промацати агентів. Але Зілов і Леонов поводились добре, і поступово розмова за столом наблизилась до головного…

Зілов запропонував випити за благополучне прибуття Гурєєва.

— Ні, хлопці, спершу я хочу випити за вас, — сказав Гурєєв і надовго замовк. — Буду говорити одверто. Знаю я вас не перший день. У тебе, Леонов, я не вірив. Не бачив я в тобі серйозності і начальству про це казав. А, виходить, помилявся. А тебе, Зілов, я хоч і вважав міцнішим, але теж держав під сумнівом.

— Шмаркатий романтик, — з посмішкою вставив Зілов.

— Е-ге, я бачу, ти злопам'ятний, — розсміявся Гурєєв. — Ну, що ж, це добре. Зла не пам'ятають лише люди, в яких замість характеру манна каша. Але тепер важливе інше — що ви обидва виявилися на висоті. І я хочу випити за ваші успіхи, відзначені начальством. Будьмо!

Потім знову мова зайшла про якість горілки і закуски.

Гурєєв став розповідати, як він одного разу в Берліні їв омарів.

— Це раки, але отакенні раки! Завбільшки як кішка, їй-богу, — говорив він. — Одна клішня — оттакенна!

На пропозицію Леонова випили за начальство.

— Це в тобі, Леонов, я бачу, не минуло. Боїшся начальства більше ніж смерті,— з іронією зауважив Гурєєв.

За п'ятою чаркою Гурєєв різко змінився. Чи то після пережитого напруження на нього подіяла горілка, чи навпаки, — він став таким, як був завжди: злобним, недовірливим.

— Трудно було фронт перейти? — улесливо спитав Леонов.

— А ти гадав, легко? В моєму житті вже всяке траплялося. І в болоті по горло сидів, коли навколо собаки нишпорили. На самій злобі витримав. У мене, брат, стаж цієї злоби багаторічний, мене ще батько на неї благословив. Давайте вип'ємо за лихо нашим ворогам.

Глухо цокнули склянки. Тиша. І знову голос Гурєєва:

— Я б не міг, як оце ви, сидіти отак, на дачці, ніби на курорті, і вистукувати ключем правду наполовину з брехнею.

— Ми брехнею не займаємося, — глухо сказав Зілов.

— Кинь, усі займаються.