Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

— Ну що ви! — не погодився Рудін. — Якщо вже говорити про офіціальну пропаганду, то вона і в Москві, і в Берліні грішить тільки одним: біжить трохи попереду подій і намагається бажане видавати за дійсне. Я через це немало пережив.

— А ви тут при чому? — мляво поцікавився Андросов, очевидно думаючи про щось інше.

— Я ж вирішив здатися в полон давно. Але я вважав, що мені тут не повірять, якщо я з'явлюсь, коли в німецької армії самі безперечні успіхи.

— Тепер, значить, вони вже не безперечні? Так зволите вас розуміти?

Рудін мовчав, тільки поглядом питав, чи можна сказати все відверто.

— Ну, ну, а що ж тепер? — холодно запитав Андросов.

— Тепер обстановка на війні змінилась, — тихо промовив Рудін.

— Це цікаво. Що ви маєте на увазі? — все так само безпристрасно запитав Андросов. Але Рудін побачив за цим непідробну зацікавленість: звичайно ж йому цікаво довідатися, що думають про хід війни з того боку.

— Я маю на увазі ясний для всіх факт — блискавичної війни в німців не вийшло, — спокійно заговорив Рудін. — Радянська Армія приведена в порядок і чинить щораз стійкіший опір. А німецькі війська здобули неймовірно довгі комунікації, які систематично порушують партизани; по них зовсім нелегко… нормально живити, які б то не було великі операції…

Рудін говорив не поспішаючи, ніби роздумував уголос, але з великою переконаністю. Вираз обличчя Андросова ставав щораз замкнутішим, а погляд — відсутнім. Він немов звіряв те, що зараз чув, із власними думками.

— Настає, вірніше — вже настала зима, — вів далі Рудін. — Німецька армія до неї не підготовлена, і це стане її трагедією. Тим часом радянське командування навіть партизанів забезпечує кожухами і валянками. Це дуже важливо. Але справа не тільки в одязі. Німецька техніка захлинулася ще в осінній грязюці. Що з нею буде, коли почнуться снігові заметілі? Словом, тепер не можна мене запідозрити в тому, що я здався в полон, щоб примазатися до святкового пирога. Нелегкої боротьби вистачить і для мене. Ви мене розумієте?

Запитання Рудіна застало Андросова зненацька. Сказати, що він розуміє Рудіна, означало б погодитися із його оцінкою стану справ на фронті. Виграючи час для обдумування відповіді, віл не кваплячись розім'яв і закурив цигарку.

— Дилетантський погляд на таку подію, як війна, насамперед суб'єктивний. Треба вміти бачити далі свого носа.

— Звичайно, я знаю далеко не все, — покірно прийняв звинувачення Рудін. — Але якщо говорити про майбутнє війни, враховуючи лише те, що відомо всім, нас із вами теж не чекають легко здійснимі надії. Я маю на увазі простий арифметичний підрахунок усіх і всяких резервів Німеччини, з одного боку, і Росії з її могутніми союзниками — з другого.

— Союзники Росії — блеф, — вставив Андросов.

Рудін усміхнувся.

— Ось вам типовий приклад, коли німецька пропаганда бажане видає за реальність. Ні, ні, ми з вами повинні приготуватися до важкої і затяжної боротьби.

Андросов промовчав, і це, як ніщо інше, сказало Рудіну, що ініціативу розмови він уже взяв до своїх рук. Треба вести далі атаку.

Рудін тихо і співчутливо спитав:

— Вам не буває страшно від думки, що ви…