Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

— Другий блок, кімната вісім, підполковник Грейс.

Солдати стояли з обох боків Рудіна, і один з них зробив рух автоматом, що замінював наказ: «Пішли!».

Солдати підвели його до невеликого двоповерхового будинку, що стояв поряд, із школою. Один лишився біля входу, другий пройшов з Рудіним всередину будинку. У вестибюлі їх уже чекав молодик у цивільному. Він кивнув солдатові, і той завмер у дверях. Чоловік жестом запросив Рудіна йти за ним. Вони піднялися на другий поверх і завернули праворуч по коридору. Біля других дверей молодик зупинився.

— Вам сюди, — він відчинив перед Рудіним двері. Рудін увійшов до невеликого кабінету.

В цей час німець, що сидів за столом, роздратовано говорив по телефону. Побачивши Рудіна на порозі, він крикнув у трубку: «Подзвоню пізніше!» — і недбало запитав по-російськи:

— Ну що там у вас?

— Я думав… Це довго розповідати, пане начальник… — усім своїм виглядом і тоном Рудін немов пробачався за те, що змушений відривати час у заклопотаного далеко важливішими справами начальника.

— Я щось не второпаю: ви і партизан, і водночас німець, до того ж німець радянський? Що це за ребус?

— Так, я за національністю німець, але виріс у Радянському Союзі, в республіці німців Поволжя, а потім був мобілізований у партизани. Тепер здався в полон.

— Так. Чого ж ви хочете?

— Я хочу співробітничати з Німеччиною, — відповів Рудін.

Підполковник Грейс на мить задумався, потім нахилився до якогось апарата на столі і тихо сказав:

— Попросіть до мене Андросова. Зараз же.

Серце в Рудіна застукотіло так швидко, що він злякався…

Ну, от і настав вирішальний момент. Робота не пропала марно, зараз він побачить Андросова — першу свою ціль.

Рудін стояв серед кімнати, коли ззаду з легким шумом відчинились і зачинились двері.

— Ви мене викликали? — запитав спокійний і якийсь безбарвний голос.

Андросов пройшов повз Рудіна до столу полковника. Рудін бачив його спину, широко розгорнуті плечі. На ньому був кітель німецького офіцера, але без знаків розрізнення, штани заправлені в чоботи, начищені до лакового блиску.

— Цього чоловіка нам прислав з військової комендатури мій друг майор Оренкліхер, — порпаючись у паперах, недбало сказав Грейс. — Займіться ним.

— Є які-небудь ваші рекомендації? — запитав Андросов.