Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

— Я все розумію, — глухо і якось розгублено промовив Андросов.

Ця його раптова розгубленість стривожила Рудіна. Очевидно, саме зараз Андросов вирішив, як йому діяти. Саме в цю напружену до краю хвилину двері розчинились і до кабінету ввійшов високий підполковник.

— Ви тут, виявляється? — сказав він роздратовано. — Чому ви не відповідаєте по телефону?

Схопившись при його появі, Андросов глянув тепер на вмонтований у столі щиток.

— Ось у чім річ: мабуть, я ненароком зачепив ручку перемикання…

Рудін прекрасно бачив, як кілька хвилин тому Андросов цілком свідомо перевів цю ручку в верхнє положення. Рудін навіть подумав тоді, чи не ввімкнув він, бува, звукозапис або чи не кличе кого на підмогу. Виявляється, Андросов просто відключив телефон, щоб дзвінки не перешкодили їхній розмові.

— Хто це? — спитав підполковник, дивлячись на Рудіна.

— Полонений, переданий нам військовою комендатурою, — недбало відповів Андросов.

— Коли докінчите з ним, зайдете до мене.

— Слухаю.

Підполковник вийшов. Андросов глянув на Рудіна і відвернувся.

— Я боявся, — сказав Рудін, — . що ви виявите хвилинну слабодухість і на цьому наша дуже важлива розмова обірветься.

— Я можу це зробити на п'ять хвилин пізніше, — понуро сказав Андросов.

— Наскільки я розумію, це був підполковник Мюллер?

— Звідки ви це знаєте? — здивувався Андросов.

Рудін розсміявся.

— Всі варті уваги жителі «Сатурна» нам відомі. Андросов схилився над столом і опустив голову.

— Я прекрасно розумію вас, Андросов, — співчутливо почав Рудін. — Я вірю, що вам нелегко було вирішити йти на службу до німців. Нелегко вам і тепер прийняти нове рішення. Але тоді ви були підвладні випадковим обставинам, які штовхали вас у спину, і вибору у вас, об'єктивно кажучи, не було, бо далеко не кожен у тому вашому становищі міг би знайти в собі сили і не зігнутися від ударів. Але тепер перед вами ясний вибір: або і далі йти по цьому шляху, добре знаючи, що попереду вас чекає безодня, або зробити все, щоб спокутувати свою провину перед Батьківщиною і своїм народом і заслужити право на майбутнє. Рішення повинно бути прийняте зараз же. Я особисто готовий на все. Але моя смерть вас не врятує.

Рудін замовк, дивлячись на Андросова, який і досі сидів з низько похиленою головою. Після дуже довгої паузи, яка здалася Рудіну нескінченною, Андросов запитав, не підводячи голови:

— Як це буде виглядати практично? Що я повинен робити?