— Зараз скажу. В квітні і травні йшло оформлення. Боже ж ти мій, тяганина яка! Папірці, довідки, запити. Ну та дарма, оформили. Тепер, думаю, треба ж і себе оформити, звільнитися, так би мовити, із системи. А то ж у нас із цим жартувати не люблять. Тільки щось не так, пришиють тобі дезертира трудового фронту. У нас навіть за спізнення на роботу судять. От я й поїхав до Москви, у свій, так би мовити, наркомат. Прибув я туди п'ятнадцятого червня цього року. Ходжу там по поверхах, по коридорах і ніяк нічого не можу добитись. Весь від злості зайшовся, кричати на них став. Тоді вони видали мені оцю довідку, що кадровий відділ ніби не заперечує, щоб я звільнився через сімейні обставини. Одержав я довідочку в п'ятницю і приїхав сюди знову. А через день і війна почалась. Якби вони мене проморочили ще кілька днів, не побачив би я свого будиночка з садком і городом.
— Документи по успадкуванню будинку при вас?
— Так точно. Ось…
— Чим займався ваш брат?
— Художник по сільських храмах.
— Що?
— Ну, розумієте, їздив чоловік по селах і обновляв на іконах лики святих. Але це не те що маляр постійний. Брат мій цього майстерства вчився, два роки в Углюсі жив.
— А що ви збираєтесь робити?
— Торговельну невеличку заведу. Люди кажуть, що по-новому, по-вашому тобто, порядку це можна і навіть німецька влада підтримує. Чи брешуть люди?
— Чому брешуть? Ми за приватну ініціативу. Але що ж ви будете продавити?
— Дріб'язок всякий із житейського вжитку. Війна ж порозтрушувала людське майно. Хто має що продати, а хто цього потребує. Я тут як уродився, в пригоді стану: будь ласка, для взаємної вигоди. Комісія, одним словом, але не як-небудь там наліво, а законно, як у виправленому патенті. Тому я оце й прийшов до вас.
— Так… Так… Значить, коли помер ваш брат?
— Дев'ятого лютого цього року.
— А коли ви приїхали сюди?
— Я ж сказав: чотирнадцятого березня.
Чоловік у кріслі помовчав і сказав:
— Отут, Бабакін, мені здається, ви робите помилку. Дату смерті брата ви повинні знати назубок — з цим зв'язано ваше щастя. А от дату свого приїзду так точно називати не слід. Тут краще сказати: в середині місяця. Так буде природніше.
— Чому, товаришу підполковник? Адже для нього і дата приїзду зв'язана з тим самим щастям. У цей день він вперше побачить успадкований будинок.
— Подумайте, Бабакін, подумайте. Хто такий цей Пантелєєв? Тупуватий і темний тип. Для нього кожна дата — це цифра, арифметика. Подумайте про це. Далі. Викиньте слівце «факт». Воно не з лексикону Пантелєєва. Тепер щодо професії і профспілки. Цю гру слів треба викинути. Вона може вам обійтися дуже дорого. Адже в складених гестапо списках крамольних організацій наші профспілки згадані поряд з партією. А платили ви внески чи не платили, вони можуть на це не звернути уваги або просто не зрозуміти.
— Я й сам подумав про це, — відразу ж погодився Бабакін. — Але ви так швидко спитали: «Професія?» І я, як тип темний, перепитав: «Ви натякаєте на профспілку?» І тут же схаменувся, але вже пізно. Зважу на це, товаришу підполковник.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «"Сатурна" майже не видно» автора Ардаматскій Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ“ на сторінці 3. Приємного читання.