Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

— Де здався в полон?

— Ніде не здавався. Звільнений я.

— Що значить звільнений.

— Сидів у мінській тюрмі. Німці звільнили.

— За що сидів?

— По тридцять п'ятій.

Старков переглянувся з Марковим.

— Академічні кадри, нічого не скажеш. Що збирався тут робити?

— Нічого не збирався. Думав, як сяду, дам чосу кудись далі. В Сибір, наприклад.

— Тебе готували?

— Два тижні і п'ять днів.

— Де?

— В спецшколі…

— Вони, — тихо сказав Старков Маркову. Він наказав офіцерові відправити пійманого до Наркомату держбезпеки і кивнув Маркову.

— Їдьмо додому.

Ідучи лісом, Старков посміхався і поглядав на Маркова.

— Ну, як у нас із нервами?

— Принаймні знаю, де вони в мене, — віджартовувався Марков.

Старков зупинився.

— Знаєте, про що я думаю? Ваша група буде діяти там у найсприятливіших умовах. Так, так, Михайле Степановичу, найсприятливіших. Згадайте того першого, якого привіз Петросян. Німець не те, що цей рецидивіст. На скільки в нього гонору вистачило? Рівно на добу. А потім як він запобігав, як покірно плазував на череві, як ганив усю свою єпархію! А його ж переконали, що війна з Росією — весела прогулянка. І академіки Канаріса теж зіпсовані успіхами. Після легкої здобичі в Європі у них повинна бути дуже небезпечна для пана Канаріса самовпевненість і нахабство. Ви тільки подумайте, вони на цього типа, на тридцятип'ятника, покладали завдання підірвати наш тил! Нахаби! А тут Катя… — Старков засміявся. — Одна Катя. І сюжету кінець.