Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

— Сторожем або, якщо хочете, обхідником.

— А тут ви як опинились?

— Рідний брат у мене тут помер, і я від нього одержав у спадщину будиночок із садком і городом. Не годиться так говорити про смерть рідного брата, а все ж таки мені пощастило. Поносило мене по білому світу, як пушинку з кульбаби, — досить.

— Коли вмер ваш брат?

— Дев'ятого лютого цього року.

— А ви сюди переїхали коли?

— Чотирнадцятого березня.

— Через місяць після смерті брата?

— Атож! До мене ж звістка про смерть три тижні йшла. Факт! Ви знаєте, де та Колима!

— А чого ж ви раніше не жили тут з братом?

— У нього жінка була вовчого норову, терпіти мене не могла покійна, царство їй небесне. А ті далекі місця я не сам вибирав.

— Як це не сам?

— Та ж мене, пробачте, вислали…

— Чого ж ви одразу не сказали, все тягнете! Ну, а за що ж?

— За що? Як вам сказати… Працював я на лісозаводі під Казанню, піднощиком вважався. І раптом пожежа, завод згорів. НКВС, звичайно, тут як тут. Шкідництво, кажуть. І нас, восьмеро рабів божих, хто в ту зміну працював, на заслання.

— І вас судили?

— Ні-ні, все тишком-нишком. Попитали ось, як ви зараз. А тоді зразу в поїзд, у вагон із гратами, і ту-ту…

— У вас є довідка?

— Ви мене прямо смішите, пане начальнику. Виставте в одну лінію весь наш люд і накажіть: хто має на руках яку-небудь довідку з НКВС, той хай зробить крок уперед і одержить мільйон карбованців. Ні один не вийде, голову даю на відріз. Факт. Я свій строк ще два роки тому відбув. Жив там уже по вільній. І працював, як уже сказав, у ліспромгоспі. А тут помирає брат і лишає мені будинок. Я одразу, звичайно, приїхав і оформився на майно. І тут же, між іншим, мало не втратив того майна. Факт.

— Чому це?