Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

Канаріс зупинився в тому ж будинку, де відбувалася нарада. Увечері всі її учасники роз'їхались. Адмірал запросив Зомбаха переночувати в нього. Пізно ввечері ад'ютант Канаріса полковник Енке в своїй кімнаті працював над протоколом наради, адмірал і Зомбах сиділи в маленькій кімнатці, яка колись була дитячою. Її стіни були розмальовані смішними звірятами і пташками, а в кутку стояв ляльковий столик і двоє маленьких крісел.

— Цікаво, хто тут жив? — сказав Канаріс, оглядаючи стіни. — Очевидно, якась велика й заможна сім'я. Де вони тепер? Що з ними зробила війна? Починаючи нараду, я побажав, щоб щастя пари, яка дивиться на нас із портретів, супроводило нашу роботу, і тут таки подумав: про яке щастя може бути мова, коли ця пара викинута з дому і опинилась невідомо де?

Зомбах не без подиву глянув на адмірала. Не для того ж він, справді, лишив його на ніч, щоб з'ясувати, хто жив у цьому будинку і куди вони поділися! Проте розмову треба було підтримувати.

— Коли я бачу зруйновані російські будинки, — сказав Зомбах, — я щоразу думаю: яке щастя, що ми весь час ведемо війну далеко від наших домівок!

— Ми маємо дані, що англосакси готують масові нальоти на Берлін, Гамбург, Рур.

— А ми випередити їх не зможемо?

— Ви маєте на увазі наше висадження на острів?

— Атож, операцію «Морський лев». Хіба її відмінено?

Канаріс глянув на Зомбаха, як учитель на некмітливого школяра.

— «Морському левові», Зомбах, час думати про оборону. Ла-Манш, Зомбах, має два береги, а не один — англійський.

Тепер мовчав Зомбах. Його деяка наївність на початку розмови не була позбавлена хитрощів. Він хотів якнайбільше довідатися про стан справ від дуже добре інформованого адмірала, але Канаріс чудово розгадав ці хитрощі. Він довіряв Зомбаху і вважав за можливе і навіть за необхідне підтримати в ньому думку про надзвичайну складність обстановки, в якій перебувала Німеччина.

— Головне, не давати можливості росіянам мати навіть незначні успіхи на фронті. Кожну свою невелику вдачу росіяни роздувають усіма засобами пропаганди і негайно підносять союзникам із запитанням: «А ви що робите, панове?» Це також дає свої плоди, але якщо росіяни досягнуть більших успіхів, то тоді ми повинні думати, що другий фронт майже неминучий.

— Що розуміється під визначенням «майже»?

— Багато чого. Дипломатія, дезінформаційна діяльність нашого абверу, консерватизм англійців, зв'язаність дій Рузвельта, змушеного рахуватися з мільйонами чортів, які населяють їх хвалену демократію, успіхи нашого флоту, особливо підводного, наш натиск тут, у Росії. І, нарешті, ненависть англосаксонських грошових мішків до більшовицької Росії. Все це дуже серйозні аргументи. Але не забувайте, Зомбах, що ті ж самі англосакси вбачають у нас своїх конкурентів. А в них розмова з конкурентами єдина — змести. І вони можуть на це піти.

— Я говорив з генералом фон Тресковим, — сказав Зомбах, стежачи за Канарісом; він знав, що генерал фон Тресков близький до адмірала. — В нього цікава теорія: надто великі наші успіхи тут можуть прискорити дії англосаксів проти нас.

— Тресков — дуже розумний і рішучий генерал, — спроквола сказав Канаріс, — але політик він нікудишній. І на подібні теми ви з ним краще не інтимничайте, не говоріть відверто.

— Я гадав… — Зомбах затнувся, не дуже вправно вдаючи збентеженого. — Та й сам він казав, що вважає вас своїм другом і цим пишається, навіть говорив, що по розуму ви — наці номер один.

Канаріс розсміявся.

— А на якому ж місці в його таблиці стоїть фюрер?

— Вождь поза класифікацією, на те він і вождь, — усміхнувся Зомбах.