Розділ «В ПОГОНІ ЗА ПРИВИДОМ»

«Як тільки Арбузов вийде з дому — візьміть його», — радирував Єршов підполковнику Ібрагімову.

Вимкнувши рацію, Єршов вийшов із своєї кімнати і покликав Арбузова.

— Я тільки що зв'язався по радіо з Жанбаєвим, — сказав йому майор. — Вам потрібно зустріти його на вокзалі. Знаєте ви його в обличчя?

— Не знаю, — байдуже відповів Арбузов.

— А втім, це не має значення. Ви візьмете таксі і точно об одинадцятій чекатимете його на розі Залізничної і Радянської. Він підійде до машини і спитає: «Чи ви не з промартілі «Зоря Сходу»?» Скажете у відповідь йому: «А чи ви не товариш Каниш?» І якщо все буде саме так — везіть його сюди.

— Слухаюсь, — коротко відповів Арбузов і не кваплячись почав одягатися.

Коли він вийшов, Єршов запалив світло в своїй кімнаті. Це був сигнал оперативним працівникам МВС. Вони мали дати Арбузову можливість відійти далі від будинку і там арештувати, не привертаючи до цього нічиєї уваги.

Томливо минав час. Певно, Малиновкін прибув уже в Аксакальськ і був тепер де-небудь поблизу будинку Арбузова (лейтенанта мали доставити в Аксакальськ літаком). Входити йому в будинок Єршов не дозволяв: Жанбаєв міг бродити десь тут поблизу, розглядаючи, наскільки безпечно буде увійти в дім свого спільника.

Рівно опівночі Єршов увімкнув рацію і настроївся на хвилю, на якій він звичайно підтримував зв'язок з Жанбаєвим. Хоч було очевидно, що Жанбаєв сьогодні не зв'яжеться з ним по радіо, він все-таки пробув на прийомі біля п'ятнадцяти хвилин. А стрілка годинника все рухалася вперед, і до години ночі лишалося менше і менше часу.

Коли годинник показував без десяти хвилин першу годину, Єршов подумав був, що Жанбаєв або не наважився сьогодні зайти до Арбузова, або йому не вдалося добратися до Аксакальська. В цей час тихо, але досить рішуче хтось постукав у найближче до дверей вікно. Єршов підійшов до дверей і, не відчиняючи їх, спитав:

— Хто там?

— Товариш Арбузов тут живе? — почув він голос, схожий на той, яким розмовляв з ним Жанбаєв у кущах по дорозі до Чорної річки.

— Тут, — відповів Єршов, інстинктивним рухом намацуючи пістолет у задній кишені штанів.

— Я від Жанбаєва, — говорив далі той же голос. — Мені доручено передати вам листа і привіт від нього.

— Заходьте, будь ласка, — промовив Єршов і квапливо відчинив двері.

На вулиці і в коридорі було так темно, що майор не міг роздивитись, хто стояв перед ним. А посланець від Жанбаєва (або, може, сам Жанбаєв) поспішно ввійшов у коридор і тихо спитав:

— Ви — Мухтаров?

— Так точно, — відповів Єршов, відчуваючи, як прискорено стало колотитися його серце.

— Погасіть світло в усьому домі і проведіть мене швидше до радіостанції.

Єршов увійшов в дім перший і погасив світло в усіх кімнатах. Потім він провів Жанбаєва (тепер майор уже не мав ніякого сумніву, що це був Жанбаєв) у кімнату, де стояла рація, і причинив за ним двері. Зачекавши трохи за дверима, він незабаром почув, як Жанбаєв включив рацію. Через якийсь час почувся глухий, квапливий стукіт ключа радіотелеграфу. Єршов поспішив до вхідних дверей, які він залишив відчиненими. Освітивши кишеньковим ліхтарем коридор, майор побачив Малиновкіна.