Розділ «В ПОГОНІ ЗА ПРИВИДОМ»

Майор мовчав. Він обдумував становище, яке склалося. Картина була маловтішна.

— Мабуть, все доведеться тепер починати спочатку… — замислено промовив він.

— Чому, Андрію Миколайовичу? — здивувався Малиновкін.

— Я багато думав сьогодні про Темірбека, — тим же самим тоном, ніби розмірковуючи вголос, продовжував Єршов, — і мені почало здаватися, що він і Жанбаєв — одна і та ж особа.

— Та що ви, Андрію Миколайовичу! — вигукнув Малиновкін і навіть трохи підвівся із стільця. — Адже Жанбаєв — міжнародна знаменитість. А від Темірбека дикістю і фанатизмом так і тхне.

— До того ж він здавався неповоротким і вайлуватим, — посміхнувся Єршов. — А проте, як спритно він вас з дрезини скинув… Ні, Митю, не така вже проста ця людина, і від неї всього можна чекати. Він під Лоуренса працює. Той теж то в бедуїна, то в дервіша перевтілювався.

— Ну, гаразд! Припустімо навіть, що й так… — промовив нарешті Малиновкін. — Хай Темірбек і Жанбаєв — одна і та ж особа, але ми неодмінно заженемо його тепер у пастку.

— Як же це так, цікаво знати? — усміхнувся Єршов. Обличчя Малиновкіна пожвавішало, очі заблищали.

Говорив він поспішно, схвильовано:

— А куди ж йому подітись? Його тепер, як дикого звіра, увесь народ оточить. Залізничники його в обличчя знають і вже не проґавлять. Значить, на залізничному транспорті йому не сховатися. Сюди він носа свого не насмілиться сунути. Його спільники: Габдулла і Аскар — арештовані. Куди ж йому дітися? Один хід, значить, залишається — на квартиру до Арбузова в Аксакальськ. Він же сам вам його адресу назвав. От ми туди й поїдемо і будемо там на нього чекати.

— Так, цікаву ви картину змалювали, — розсміявся Єршов. — На зразок шахової задачі: ходять білі і за другим ходом дають мат. Непогано було б, звичайно. Тільки ви знову, голубе мій, забули, що противник у нас не такий уже простачок і сам у пастку не полізе. Він тепер навіть ще обережнішим буде.

— Ну, а що ж все-таки робити йому тепер? — здивовано знизавши плечима, спитав Малиновкін. — Куди податися? Де перечекати тривожний час?

— Поки у нього є мотоцикл і рація, він ще може маневрувати, — відповів Єршов.

— Хіба він наважиться тепер роз'їжджати на своєму мотоциклі та ще з нелегальною радіостанцією? його ж відразу схоплять.

— А він не такий дурний, щоб у великих населених пунктах показуватись. Проскочить де-небудь стороною. Ні, Дмитре Івановичу, не так усе це просто. Завзятий ворог ніколи сам не піде в пастку, — його ще треба туди загнати.

— Ми туди його й заженемо! — переконано сказав Малиновкін, хоч і не уявляв собі ясно, як це можна зробити.

Остання радіограма

До Аксакальська Єршов добрався тільки о четвертій годині дня. Розшукавши Джамбульську вулицю, він постукав у двері будинку номер двадцять один і спитав Арбузова.

— Я і е Арбузов, — відповів йому рудоволосий чоловік середніх років у гімнастьорці військового покрою.

— Дуже приємно! — люб'язно поздоровкався Єршов. — А я Мухтаров Таїр Олександрович. Привіт вам привіз од Жанбаєва.