Розділ «В ПОГОНІ ЗА ПРИВИДОМ»

Темірбек тимчасом цілком заспокоївся і навіть, здається, почав куняти.

А дрезина набрала такої швидкості, що не поступилася б, мабуть, і перед пасажирським поїздом. Вона йшла тепер по крутому насипу, біля підніжжя якого ріс досить густий чагарник.

— До Абайської залишається кілометрів півтора-два, — промовив Рахманов. — Он за тим горбом буде за круглення колії і одразу станція з'явиться.

Тільки-но він сказав це, як Темірбек несподіваним, різким рухом зштовхнув Малиновкіна з дрезини так сильно, що лейтенант клубком скотився під укіс. Рахманов злякано здригнувся і квапливо схопився на ноги, але Темірбек так спритно зіпхнув і його слідом за Малиновкіним, що він навіть крикнути не встиг.

Проїхавши ще трохи в напрямі до Абайської, Темірбек зменшив хід дрезини і сам зіскочив під укіс залізничного полотна, на другий бік його.

Рахманов скотився по піщаному насипу вдало, майже нічого не пошкодивши собі. Але Малиновкін лежав під укосом нерухомо — падаючи, він дуже вдарився головою об пікетний стовпчик і втратив свідомість. Побачивши, що лейтенант у важкому стані, Рахманов негайно кинувся до нього на допомогу. Він обережно підняв голову Малиновкіна і носовою хусточкою витер кров з його лоба.

— Рахманов, — ледве чутно сказав Малиновкін і спробував підвестись, але, застогнавши, знову опустився на землю.

— Що з вами?.. Що у вас ушкоджено? — розгублено промовив Рахманов, не знаючи, чим можна допомогти Малиновкіну.

— Страшенний біль у голові… — заплющивши очі і притиснувши руку до лоба, відповів лейтенант. — Але ви залиште мене поки що тут. Я полежу трохи… може, пройде. Зараз вам треба бігти на станцію… Негайно! Цей мерзотник Темірбек натворив щось… Мабуть, замінував поїзд. Біжіть швидше на станцію… і хай вони повідомлять Великий Курган, що до них іде замінований поїзд.

Що ж робити далі?

На станцію Абайську майор Єршов прибув з резервним паровозом, що повертався з Великого Кургана в Перевальськ. Лейтенант Малиновкін, трохи одужавши до того часу, зустрів Єршова на станційній платформі. Голова його була так старанно забинтована, що кашкет не налазив і його доводилося тримати в руці.

— От як мене розмалював цей мерзотник! — зніяковіло промовив Малиновкін, простягаючи майорові руку.

— Нічого, нічого, Митю, — по-дружньому поплескав його по плечу Єршов. — Усяке буває. Доповідайте однак, що тут у вас трапилося? І давайте зайдемо куди-небудь.

— До начальника станції можна.

Показуючи дорогу, Малиновкін пішов попереду, злегка шкутильгаючи на ліву ногу.

— Ну, яких заходів ви вжили, щоб спіймати Темірбека? — запитав Єршов, як тільки вони зайшли в приміщення начальника станції.

— Та я, власне кажучи, майже нічого і не вживав, — зніяковів Малиновкін. — Близько півгодини довелося пролежати під укосом залізниці, поки зміг рухатися. А залізничники тим часом обшукали всі околиці навколо Абайської. У чагарнику вони чули стрекотання якогось мотоцикла, кричали, щоб водій зупинився, але він тільки збільшив швидкість. Тоді стрілець залізничної охорони із гвинтівки, а начальник станції із своєї мисливської рушниці вистрілили декілька разів по кущах, але, мабуть, промахнулися.

— Скільки там було чоловік? — нетерпляче спитав

Єршов.

— Тут за станцією такий чагарник, Андрію Миколайовичу, — справжній ліс, — відповів Малиновкін. — Роздивитися нічогісінько не можна. Так і залишилось невідомо — чи Темірбек був там сам, чи і Жанбаєв теж.