Розділ «В ПОГОНІ ЗА ПРИВИДОМ»

Поїзд майже проминув станцію і розвинув таку швидкість, що стрибати з нього було рисковано. Але Малиновкін був добрим спортсменом і стрибнув благополучно.

Тепер уже майже зовсім розвиднілось. Невелика хмарка на сході стала яскраво-червоною. Червонуватий відблиск від неї ліг на землю.

«Чому все-таки Темірбек утік з поїзда так поспішно?» — напружено думав майор Єршов, спостерігаючи, як лейтенант Малиновкін перебігає через рейки до состава порожняка, що стояв на станції.

І тут у нього промайнула тривожна думка: Темірбек, мабуть, поставив на цьому поїзді міну уповільненої дії, яка повинна вибухнути на останньому перегоні або на кінцевій станції — Великому Кургані, де зосереджувались не тільки найбільш цінні вантажі і механізми, але й було багато робітників. Він розраховував, видно, залишити поїзд на передостанній зупинці, бо спочатку передбачалося, що ешелон зупинятиметься на всіх станціях. Піти з поїзда Темірбек, очевидно, не мав можливості, оскільки це викликало б підозру, та й міну, певно, не можна було залишати без догляду.

Але де ж може бути ця міна?

«Вона, мабуть, десь тут…» — вирішив Єршов і почав поспішно оглядати гальмову площадку.

Поїзд приходить до Великого Кургана

Розвиднялось, коли Ольга Бєлова, за дорученням свого начальника, прийшла на станцію зустріти поїзд Шатрова з вибуховими речовинами. Тривожно було в неї на душі. За день до цього начальник ознайомив її з документами, надісланими з МВС. В них повідомлялося про можливість диверсії з боку ворогів і пропонувалося посилити пильність в районі вибухових робіт.

До того ж була вчора у Ольги неприємна розмова з черговим по станції Великий Курган інженер-лейтенантом Грачовим. Він дорікав Ольгу за те, що підлеглі їй підривники досі не вивезли із станції значну кількість амоніту, що був у вагонах-складах. Вчора начальник Ольги наказав інженеру, який відповідає за безпеку вибухових робіт, негайно вивезти амоніт із станції, але той не встиг ще виконати його наказу. А станція і без того була забита цистернами з бензином і іншими матеріалами, які легко займаються.

Ольга ходила тепер по перону, тривожно роздумуючи про це і напружено вдивляючись в той бік станції, звідки повинен був з'явитись паровоз Шатрова. Вона вже хотіла довідатися у залізничного начальства, чи не спізнюється поїзд Костянтина, але в цей час до неї поквапно підійшов оператор Єрохін і покликав до чергового по станції.

Інженер-лейтенант Грачов здивував її блідістю обличчя і неспокійним блиском очей. Вона зразу ж подумала, що трапилося щось незвичайне, якщо так змінилась зовнішність цієї спокійної людини.

— Що чути про поїзд Шатрова, товаришу Грачов? — спитала Ольга, з тривогою дивлячись в очі черговому.

— Поїзд Шатрова близько, — відповів Грачов, і голос його затремтів трохи, хоч він, видно, з усіх сил намагався приховати своє хвилювання. — Прибуде з хвилини на хвилину, але…

Грачов зам'явся, ніби не наважуючись вимовити якесь страшне слово, але, зробивши над собою зусилля і поглянувши на всі боки, промовив, понижуючи голос майже до шепотіння:

— Він замінований.

— Як?.. — вигукнула Ольга, зразу ж відчувши, що долоні її рук стали вологими.

— Диверсанти, мабуть, поставили на ньому міну уповільненої дії. Вона може вибухнути кожну мить, — пояснив черговий, взявши, нарешті, себе в руки. — Треба діяти негайно! Прошу вас допомогти. Необхідно попередити всіх про небезпеку. Я закрию семафор і не пущу поїзд на станцію. Але якщо він вибухне, навіть не доїжджаючи до станції, все одно лихо буде велике.

— Що ж я повинна робити?

— Підніміть робітників у бараках і одведіть їх за пагорби. Адже бараки в кінці станції, саме за вхідним семафором.

— Значить, якщо там вибухне поїзд…