Розділ «В ПОГОНІ ЗА ПРИВИДОМ»

— Вибухом з великою кількістю жертв, — відповів полковник і насторожено подивився в очі співбесідника. — Чи не про цей «сюрприз» ішла мова в шифрограмі, адресованій Жанбаєву?

Тепер хід думок Сабліна збігся з думками полковника. Ілля Ілліч теж думав зараз про цей «сюрприз» і про майора Єршова. Чи збагнув він уже задуми Жанбаєва, чи все ще губиться в догадках? Треба попередити його, хай має на увазі можливість такого «сюрпризу».

— Коли в нас сьогодні сеанс з Малиновкіним? — спитав генерал Саблін.

— О першій годині ночі.

— Попередь його, — коротко розпорядився Ілля Ілліч.

— Слухаюсь.

О першій годині ночі полковник Осипов сидів біля радіостанції і насторожено стежив за впевненими діями чергового радиста. Він уже декілька разів викликав Малиновкіна, але відповіді все не було. Коли велика стрілка годинника почала відлічувати одинадцяту хвилину другої години, на обличчі полковника з'явилися перші ознаки нетерпіння.

Радист, почекавши трохи, знову застукав ключем, посилаючи в ефір свої позивні, але і цього разу ніхто не відізвався.

А через півгодини полковник Осипов доповідав генералу Сабліиу:

— Малиновкін сьогодні вперше не відповів на наш виклик. Що б це могло означати?

«Що б це могло означати?» — роздумував генерал. Він не страждав від безсоння, як полковник Осипов, і, незважаючи на всі хвилювання свого нелегкого трудового дня, добре спав ночами, якщо тільки термінові справи цьому не перешкоджали. Сьогодні однак він довго не міг заснути.

Саблін пройшов велику, сувору школу життя. Були і перемоги, були і поразки на його шляху. Він вривався у конспіративні квартири білогвардійських офіцерів у роки громадянської війни, вистежував таємних агентів іноземних розвідок в роки перших п'ятирічок, служив в армійській контррозвідці в роки Великої Вітчизняної війни.

В нього стріляли вороги явні; проти нього умишляли зле вороги приховані, які пролізли в органи державної безпеки, але він ніколи не здавав своїх позицій.

Все складнішою ставала боротьба; все більше знань вимагала вона від Сабліна. Якщо замолоду покладався він переважно на свою фізичну силу, на вірність ока і на майстерність володіння зброєю, то дуже скоро стали потрібні і гостре політичне чуття і знання міжнародної обстановки. А тепер, крім усього цього, потрібні стали ще такі знання, про які в роки молодості своєї він не мав навіть елементарної уяви. Виникла, наприклад, необхідність в знанні фототехніки, мікрозйомки, радіотехніки і навіть телебачення. Не треба було, звичайно, бути спеціалістом у кожному з цих видів техніки, але знання її основ і можливостей використання для цілей розвідки і контррозвідки було абсолютно необхідним.

А як тільки людство підійшло до передодня атомного віку, щоб суворіше і надійніше оберігати військову і державну таємницю виробництва цієї енергії, Сабліну довелося взятися і за літературу з фізики, слухати лекції, радитися і консультуватися із спеціалістами в галузі атомної і термоядерної енергії.

Генерал Саблін лежав тепер у своєму ліжку з розплющеними очима, перевіряв і зважував усе, намагаючись передбачити дальший розвиток подій, можливі вчинки ворогів і дії своїх підлеглих. Становище майора Єршова здавалося йому особливо складним; допомогти йому потрібно було більше, ніж будь-кому Іншому. Але Сабліну самому був не зовсім ще ясний черговий хід противника, а не розгадавши цього ходу, не можна було дати Єршову правильної поради.

Нічний рейс

Ніч була надзвичайно темна: за два кроки нічого не було видно.

— І треба ж було затягнути відправлення такого ешелону до ночі, — бурчав Шатров, поглядаючи у вікно паровозної будки на похмуре, беззоряне небо.

— Черговий каже, що перегін був зайнятий, — зауважив Рябов, підкачуючи інжектором воду до котла. — З Абдулаєвим щось трапилося. Застряв він на перегоні Голубий арик — Сосновий бір. Тільки за допомогою штовхана ледве витягли його на підйом.