Розділ «Частина перша»

— Просимо, просимо, — почулися голоси.

— Так ось я читаю його проект.

Аркадій Михайлович підніс до очей другий папірець.

— “Треба побудувати абсолютно прямий тунель з Москви до Тихого океану”. На рисунку цей тунель має вигляд хорди між двома точками на земній кулі… “Тод’ і в Москві і на березі Тихого океану здаватиметься, що тунель опускається вниз. Коли таким тунелем пустити поїзд, то він по рейках, що йдуть похило, котитиметься все швидше й швидше. Тільки треба одразу його добре штовхнути. Мені здається, що такий поїзд в найближчому до центра землі місці може розвинути швидкість понад шість тисяч кілометрів на годину, бо шлях буде прямий, без поворотів і без зупинок. Щоправда, коли поїзд дійде до середини тунелю, перед ним постане ніби підйом, що тягтиметься до кінця тунелю. Але інерції поїзда вистачить, щоб подолати цей підйом і добігти до краю тунелю”.

Якусь хвилину панувало мовчання.

— І це весь проект? — спитав Самборський.

— Весь.

— Значить, він хоче просвердлити чверть земної кулі і пустити по цій трубі поїзди?

— Так.

— Мало не перпетуум-мобіле,[5] -пробубонів астроном.

— Не зовсім так, — заперечив Макаренко. — Теоретично це можлива річ, Якби з цього тунелю викачати повітря, щоб воно не опиралось рухові поїзда, і усунути тертя на вісях поїзда і між його колесами та рейками, то можна було б, чого доброго, проїхати з Москви до Тихого океану за вісім годин, а то так і швидше.

— І не тільки це, — підхопив Самборський. — Ти, Ярославе, хоч і будівник тунелів, а забув, що середина такого тунелю пролягатиме на кілька сот кілометрів під земною поверхнею. Уявляєш, яка там температура?.. Адже в найглибшій шахті світу, яка не досягає й двох кілометрів, така задуха стоїть… А на глибині в сотні кілометрів всі метали розтопляться.

— А я й не стверджую, — посміхнувся Макаренко, — що при сучасному стані техніки практичне здійснення цього тунелю можливе.

— А мені цей проект подобається, — заявив Шелемеха. — Не знаю, чи можна його зараз здійснити і скільки такий тунель коштуватиме, але це був би ідеальний шлях. На випадок війни ніякі авіабомби його не пошкодили б. І що з того, що поїзд своїм ходом не досяг би другого кінця тунелю?

— Так можна ж підштовхнути, — втрутився Гопп, що досі мовчав. — Пустіть електропоїзд, і він піде цим тунелем з колосальною швидкістю і мінімальною затратою енергії. Я підтримую цей проект… хоча б для фантастичного нарису в “Зорі”. — І Гопп подивився на мене.

Я вдячно йому вклонився.

— Хіба що для фантастичного оповідання, — звернувся до фізика Макаренко. — Ви ж уявляєте собі нереальність цього задуму. Тунель на кілька тисяч кілометрів завдовжки з заглибленням до тисячі кілометрів! Сімплонський тунель в Альпах-найдовший зараз у світі— має коло двадцяти кілометрів. Будували його кілька років, і коштував він величезних грошей. А ви хочете збудувати тунель в чотириста чи п’ятсот раз довший. Це надто грандіозне завдання. Це буде, можливо, через сто п’ятдесят — двісті років, а може…

— Засперечалися, — почувся голос Барабаша, що звертався до Ліди.

Він підійшов до неї і став за стільцем. Дівчина досадливо відмахнулась. Вона уважно стежила за Макаренком, не одриваючи від нього очей.

— Я з тобою не згоден, — перебив Макаренка Самборський. — Для нашої техніки в принципі це цілком можливо.