— Авжеж, — ліниво погодивсь я.
— Що?
— Авжеж, кажу.
— А-а... Ну слухай далі. Я вибірково...
— Давай.
— «...Лиш зрідка мертву тишу порушував плюскіт води: то по болоту брьохали тварюки, що виглядом своїм нагадували саламандр, але набагато більших за розмірами, — стегоцефали».
«Цікаво, — думав я під Митькове бурмотіння, — хто ж усе-таки живе в нашому озері? Чи дізнаємось ми про це коли-небудь?»
— «...Іноді в повітрі пролітали величезні хижі бабки, розмахом крил до сімдесяти п'яти сантиметрів...» — усе тихше й тихше звучав голос мого друга. Аж ось і зовсім замовк.
Я брів болотом. Усе навкруг справляло навряд чи приємне враження. Товсті стовбури плаунів були вкриті листяними подушками з рубцями від опалого листу, а саме листя звисало лише з горішніх гілок. Лепідодендрони спліталися кронами із сигіляріями, створюючи вічну півтемряву. Коли-не-коли наді мною пролітали бабки з розмахом крил до сімдесяти п'яти сантиметрів, а здоровенні павуки, таргани та скорпіони сердито блимали з густих чагарників. Ось неподалік почувся плюскіт води: якась тварюка насилу виповзла на берег з рибиною в пащі. «Стегоцефал, — безпомилково визначив я. — Перші наземні хребетні».
Десь неподалік затріщали гілки, все ближче і ближче — на відкриту галявину вискочило двоноге страховисько, разів у три вище за мене, і вишкірило зуби. «Тиранозавр, — жахнувсь я, — страшний ворог усіх наземних тварин. Але ж він повинен з'явитись пізніше. Хоча б років так мільйонів на сорок». Але роздумувати було ніколи. Хижо прискаливши око, тварюка кинулась на мене. Хутко зірвав я з плеча рушницю, приціливсь... і тут тільки помітив, що в руках у мене не зброя, а сачок. Ще сьогодні я ловив ним метеликів, а зараз тебе самого, як ту комаху зловлять. Ось іще один крок могутніх лап, хижак хапає мене передньою кінцівкою за руку...
— А-а-а-а, — б'є мій зойк у верхівки дерев. Роззявляється страшна паща і Митьковим голосом кричить:
— Сергію, Сергію, що з тобою, га? Прокинься, Сергійку!
Розплющую очі. Наді мною схилився з ліхтариком Митько, стискаючи рукою мій лікоть.
— Тобі що, снилося щось страшне?
— Нічого мені не снилося, — сердито одказую. — Одпусти руку, чого ти вчепився в неї своїми пальцями.
— Ну, пробач! Тобі боляче, так?
— Зовсім мені не боляче. Це все твої читання дурні вголос. Скінчив уже?
— Скінчив. Ну не сердься. Вже лягаю. Він вимкнув ліхтарик і ліг поруч:
— На добраніч.
— Нічого собі, добра ніч, — відповів я. — Мало не вмер од переляку через твої читання.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «МИТЬКОЗАВР ІЗ ЮРКІВКИ» автора Стельмах Ярослав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ VIII“ на сторінці 3. Приємного читання.