Розділ «КАМЕНЯРІ»

- Я хоцу яблуцка! - Заплакав хлопець.

- Не плач, дурний, лиш не забудь просити, -

Я вставлюсь вже, щоб і тобі дала.

А як по яблучку такім дістанем,

То вернемо додому і нікому

Не скажемо. Не скажеш?

- Ні не сказу,

- Ну, пам'ятай! А скажеш - відберуть.

Чи так?

- А так, - рік хлопець. І пішли.

Пройшло чимало літ від того дня.

Далеко над сподівання дітей

Тяжкою вийшла й довгою дорога

До сонячних палат. І трави й ниви,

І небо, й сонце - все, усе змінилось

У хлопчика в очах. Лиш не змінилась

Подруга та, провідниця його.

Щебетання її, веселе, любе,

І усміх, і надія невгасима -

Се та жива струя, що в'яже в серці