Розділ «ЗАГАДКОВИЙ БУДИНОК НА РАЙТОН-СТРІТ»

— Що я повинен робити?

— Викинути за борт усі свої сумніви.

— Всі сумніви?

— Усі! Для вас тут немає нічого складного. Зробіть ще один крок.

— Але ж тоді я лишусь у лабіринті.

— Нізащо! Світ, в якому ви живете, не терпить нерішучих. Він стоїть на брехні. Але обдурювати його треба з розумом, а не так безрозсудно, як робили ви. В майбутньому дійте хитріше.

Маленький чоловічок знову сів. Він спостерігав, граючись ножем для паперів, як вплинули його слова на молодого лорда.

Поблискування леза вивело Едварда з задуми.

— Можливо, ви маєте рацію, містер Кашбарн, — зітхнув він. — Я послухаюсь вашої поради.

Кашбарн посміхнувся.

— Я допомагатиму вам. Не щодня зустрічаєш людину, яку є для чого захищати… від в'язниці.

— Але що примушує вас робити це? — занепокоєно спитав Едвард. — Мене весь час переслідує думка, що в першу-ліпшу мить ви можете відмовити мені в своїй великодушності. Моя доля все-таки у ваших руках. Адже з ваших слів можна зробити висновок, що й ваш принцип життя — не обтяжувати себе муками совісті. Чому ж ви жалієте людину всупереч своїм інтересам?

— У вас залізна логіка! — зареготав Кашбарн. — Але хто сказав вам, любий друже, що я роблю це всупереч своїм інтересам? — Він ще раз наповнив склянки. — Я ж розповідав вам про своє заняття. У кожного є своя улюблена справа. Один має пристрасть до колекціонування, інший захоплюється спортом. Ви, можливо, закохані в коней благородної породи, а я… так, я збираю не метеликів, а людей, справжніх людей. Вітаю вас як один з нових експонатів у моїй колекції, лорд Хакслі! — І він знову зареготав.

Уперше на губах Едварда з'явилася посмішка. Він начебто протверезився, позбувся гнітючого страху. Життя повернулося до нього!..

— Ви так багато хочете зробити для мене, містер Кашбарн, що я не знаю, як навіть дякувати вам?

— Тільки без подяк, — відмахнувся Кашбарн. — Я нічого не збираюся вам дарувати. Облишмо розмову про це. Вернімося краще до справ. Коли ви думаєте виїхати в Америку?

— Щонайпізніше через місяць. Так хоче батько.

— Чудово! Але ви поїдете не через місяць, а вже десятого квітня на «Титаніку», на цьому новому судні Вайт-Стар. За квиток у каюту першого класу плачу я. Влаштовуйте свої справи і будьте напоготові.

— Я… не розумію, — пробурмотів Едвард розгублено.

— Потім зрозумієте, — запевнив його Кашбарн. — Я теж буду на судні. І Бетті також! — додав він з усмішкою.