Розділ «ТАЄМНИЦЯ АЙСБЕРГА НОМЕР 77»

Три голови схилилися над льодом. Моряки нічого не розуміли і дивилися, не відриваючи погляду.

Труп дуже добре зберігся. Це був чоловік років шістдесяти, з сивим волоссям і сріблясто-білими вусами. Але найдивнішим здавалося те, що на померлому була тільки накрохмалена сорочка і штани.

— Друже, Деві, та це ж сорочка з-під фрака. А білий бант як старанно пов'язаний!

— Гляньте, як сяють на сорочці ґудзики! Нехай капітан проковтне мене з усіма потрохами, якщо це не справжні перлини.

— Одяг якийсь чудний. Ніколи не бачив такого. Хіба що… Так і є, бачив у фільмі.

— Гм… сорочка, штани і лаковані черевики!

— Можливо, ця людина з корабля, який потерпів аварію?

— Труп, напевно, давно вже тут. Ви розумієте що-небудь? Я — ні.

— Досить теревенити! Ми нічого про це не знаємо. У всякому разі візьмемо його з собою. Давайте мотузки, обв'яжемо брилу, — звелів Уоррик.

Сказати це було легше, ніж зробити. Проте через півгодини лід з трупом був уже в шлюпці. Спішно закінчили підготовку до вибуху.

— Може, там ще є замерзлі покійники? Що тоді? — запитав Пат.

Майстер знизав плечима.

— Що ж нам розбивати на шматки весь айсберг?

На шлюпці Уоррик увімкнув контакт. Над морем прогриміли три вибухи. Білий казковий замок розлетівся в повітрі. Посипався дощ крижаних уламків.

— Тримайтеся! — крикнув Уоррик.

Шлюпка, наче горіхова шкаралупа, танцювала на поверхні розбурханого моря, з глибини якого з громовим гуркотом піднялася підводна частина айсберга.

Підривники наблизилися ще раз до місця вибуху, підігнали під лід міни з. дистанційними трубками. Але це вже були залишки сяючого колоса. З оглушливим тріском, в якому потонули навіть вибухи, лід розколювався, здіймаючи навколо високі хвилі. Номер 77 перестав бути смертельною загрозою для мореплавців.

Коли шлюпка підійшла до борту судна, капітан від подиву широко розплющив очі.

— Що ви там тягнете, хай йому чорт?

— В айсберзі була людина, капітане. Ми привезли її.