Розділ «ТАНЕЦЬ СМЕРТІ»

Що тут діялось! Освітлене прожекторами море людей хвилювалося біля шлюпок; пасажири кричали, билися і топтали під ноги все, що зустрічалося на їхньому шляху. Кволі й несміливі, відходили набік з розбитими головами й розідраним одягом, поступившись місцем сильним.

Скрізь на палубі корчились поранені. Ридаючи від болю, звивався кочегар. Він обварився струменем пари з труби, що несподівано лопнула. Товариші витягли його наверх, і він лежав тут закривавлений, забутий і покинутий всіма, не в змозі ні жити, ні вмерти.

За розпорядженням капітана, недалеко від рятувальних шлюпок розмістився оркестр. Він грав безперервно. Але веселі, гучні мелодії не могли заглушити криків жаху, передсмертних зойків, плачу напівзбожеволілих дітей, що шукали своїх батьків.

Містер Гарднер ходив од шлюпки до шлюпки.

— Ви не бачили мою дружину? Вона врятована?

— Пробачте, якщо ви цього не знаєте, то звідки знати мені?

— Я загубив її, — простогнав Гарднер і почав пробиратися далі.

Несподівано він зіткнувся з Модлі, який стояв біля шлюпок і розмахував пістолетом.

— Містер Модлі, ви не…

— Назад! Жодного чоловіка на шлюпку! Спочатку жінки й діти, — кричав квартирмейстер, червоний, мов рак. Він, очевидно, або неправильно зрозумів Гарднера, або в метушні не пізнав його.

Поблизу стояла група молодих людей. Засунувши руки в кишені, вони пильно стежили за кожним рухом квартирмейстера. Один з них подав знак, і всі разом кинулися до майже порожньої шлюпки, щоб заволодіти нею. Боксерський удар звалив з ніг Модлі, який не чекав нападу. Гримнули постріли. Люди з пронизливим вереском розбіглися. Троє юнаків лишились лежати на палубі, стікаючи кров'ю. Інші втекли, рятуючись від озвірілих жінок, які поміж мертвих і конаючих пробиралися до шлюпок.

Спочатку в шлюпку передали дітей.

— Тату! йди! Я хочу лишитися з Дедді! — плакав маленький білявий хлопчик, розмахуючи руками й ногами і відштовхуючи простягнені до нього руки.

Гарднер сунув матросові пачку банкнотів.

— Візьміть! Моя дружина на іншій шлюпці… Це… для неї!

— Негідник! — Якийсь старик вибив гроші з рук Гарднера.

П'ятдесятфунтові банкноти розлетілися над головами. Ніхто не кинувся їх збирати.

— Назад! Шлюпка переповнена! — кричав офіцер, намагаючись стримати разом з трьома матросами натиск натовпу.

— Пропустіть мене! Моя дитина в шлюпці! — ламаючи руки, ридала мати.

Дві дами з першого класу пробилися крізь охорону. Вони зірвали з себе вечірні сукні, щоб легше було забратися на трап. Обидві хотіли стрибнути в шлюпку., Але для двох там не було місця, одна з них мала лишитись. Тоді жінки, які, може, кілька годин тому, приязно посміхаючись, бажали одна одній приємно провести час, зчепилися в бійці, рятуючи своє нікчемне життя.