Розділ «ПРИРЕЧЕНІ»

Він пильно й насторожено вдивлявся в обличчя мільйонера. Але той спокійно намазував щось на підсмажений хліб.

— Що поробиш, лорд Хакслі? Моя дружина погано спала. Мігрень чи щось таке. Вона висловила бажання снідати в каюті. Яке щастя, що ви не одружені. Жінки — це наш хрест, мушу вам признатися!

Едвард схилився до нього, висловлюючи співчуття.

— Не треба так думати, містер Гарднер. Сподіватимемося, що здоров'я місіс після доброго сніданку поліпшиться. — Він повернувся до мосьє Домержа, який підходив до них.

Після сніданку Едвард пішов до магазинів, йому потрібно було купити деякі дрібниці, зокрема запонки. Одягаючись, він загубив одну. У нього не вистачало терпіння знайти її.

Проходячи повз магазини, Едвард мимохідь розглядав кожну вітрину. В магазині голландського ювеліра він побачив містера Коннора, який по-приятельськи кивнув йому крізь скло вітрини. Едвард увійшов і, вітаючись з Коннором, одразу ж помітив у того в руці невелику жіночу прикрасу, в якій пізнав браслет Мерджері.

— Чудова річ! Ви купили, чи що? — здивовано запитав лорд Хакслі.

— Я не настільки багатий, щоб витрачатись на такі прикраси, мілорде, — посміхнувся містер Коннор.

Ювелір Ван-Хуфт підвів голову.

— Цей браслет мені дали для ремонту замка. Він справді міг би коштувати цілого багатства.

Едвардові здалося, що він не дочув.

— Ви сказали міг би? — перепитав він.

— Авжеж, мілорде. Брильянти фальшиві. Скло! Імітація прекрасної шліфовки, але все ж імітація.

— Неймовірно! — пробурмотів Коннор і повернув браслет до світла, від чого фальшиве каміння заблищало червоно-зеленими іскрами. — Якщо я не помиляюсь, браслет виготовлений з золота і платини. Для чого ж фальшивим брильянтам така коштовна оправа?

— Ви маєте рацію, сер! — підтвердив Ван-Хуфт. — Це дивно. За зразком коштовних ювелірних виробів нерідко виготовляють численні дублікати. Такі точні копії охоче носять, а оригінали зберігають у надійному сейфі. І все-таки мені ще ніколи не доводилося бачити дублікатів з масивного золота й платини, до того ж оздоблених, крім фальшивих, кількома дрібними справжніми камінцями.

Едвард мовчки пильно дивився на яскраво сяючу прикрасу.

— Тоді треба думати, — сказав замислено Коннор, — що над цією річчю в даному разі попрацювали, замінивши в ній найкоштовніші камені на фальшиві, а брильянти, можливо, вставили в іншу прикрасу.

Пан Ван-Хуфт знизав плечима.

— Можливо, — відповів він, і на обличчі в нього з'явився вираз байдужості. Розмова набрала напрямку, який йому не подобався.

Коннор поклав браслет на прилавок, покритий склом, посміхнувся і сказав, звертаючись до Едварда: