Розділ «ПІСНЯ ТОНЕНЬКОЇ ОЧЕРЕТИНИ»

Враз через галявину наче стріла майнула — і перед самим ґанком приземлився козлик Копитько. Як завжди, голову тримає високо, грайливо поблискує очицями.

— Пограйся зі мною, козлику! — просить Гасанець.

— Нема коли, — каже Копитько. — На Зелений стадіон поспішаю. У нас там змагання з бігу на приз Великого Козла.

Був тут і нема Копитька.

А то ж хто по стежині чмихав, довгим хвостом кушпелить? Та це ж борсучок Щетинка! Одного разу він Гасанця і Зайчиху в своїй норі прихистив, як гнався за ними злий Вовчище.

— Гей, Щетинко! Може, ти зі мною пограєшся? — закликає Гасанець.

— Е, таке придумав, — буркотить борсучок. — Мені спати саме час. Я після обіду завжди сплю.

Щетинка, позіхаючи, почимчикував до своєї нори, а Гасанець вкрай засмутився. І мама щось довго не повертається…

Ну й круті ж східці у цих зайчисьок! Поки виберешся, то й вечір настане, — чує Гасанець, як хтось, сопучи, примовляє.

І тут на ґанок перевалюється їжачок Топка.

— Хух, дай перевести дух. А тепер приймай гостинці! — І Топка скидає з однієї голки червонобоке яблуко, з другої — велику, як глечик, грушу. Ще й соковиту морквину з торбини дістає: — Знаю, що тобі морква така солодка, як ведмедю мед.

Гасанець аж розгубився.

— То це ти до мене в гості прийшов? — перепитує.

— А хіба не бачиш? Не до Вовка ж! — сміється Топка. — Почув, що ти захворів, ноги на плечі і — гайда!

Ну й Топка!

Відпочив трохи, а потім давай про всі лісові новини розказувати. Тоді пісеньку заспівав, яку, виявляється, сам склав. Така цікава пісенька:

Ой золоті дерева,

І сонце шелестить!

У вусі в діда Лева

Сова оката спить.