Розділ «Частина друга ДВОЄ КОМБІНАТОРІВ»

Розжарений уламок місяця низько висів понад берегом, що вичахав після денної спеки. На скелях сиділи чорні базальтові пари, завмерши навік в обіймах. Море шепотіло про кохання до згину, про вічне щастя, про муки серця й інші неактуальні дрібниці. Зоря з зорею розмовляли азбукою Морзе, то засвічуючись, то згасаючи. Світловий тунель прожектора з'єднував береги затоки. Коли він зникав, на його місці ще довго стояв чорний стовп.

— Я стомився, — канючив Паніковський, плентаючись по скелях і урвищах за Олександром Івановичем та його кралею. — Я старий. Мені важко. Він спотикався об ховрашкові нори і падав, хапаючись руками за висохлі коров'яки. Йому так хотіося на заїжджий двір, до домовитого Козлевича, з яким так приємно попити чай і погомоніти про всяку всячину.

І тієї ж хвилини, коли Паніковський уже напевно вирішив повертатись додому, запропонувавши Балаганову кінчати розпочату операцію самому, спереду почулося:

— Як тепло! Ви не купаєтесь вночі, Олександре Івановичу? Ну, тоді почекайте мене тут. Я тільки раз пірну — і назад.

Почувся шурхіт камінців, що посипалися з обриву; біле плаття зникло, і Корейко лишився сам.

— Швидше! — прошепотів Балаганов, сіпаючи Паніковського за руку. — Отже, я заходжу з лівого боку, а ви — з правого. Тільки швидше!

— Я — з лівого, — боязко сказав порушник конвенції.

— Гаразд, гаразд, ви з лівого. Я штовхаю його в лівий бік, ні, в правий, а ви тиснете з лівого.

— Чому з лівого?

— Ну, от іще! Ну, з правого. Він каже: «Хуліган», а ви відповідаєте: «Хто хуліган?»

— Ні, ви перший відповідаєте.

— Гаразд. Все розкажу Бендеру. Ходімо, ходімо. Отже, ви з лівого…

І доблесні сини лейтенанта, тремтячи, наблизилися до Олександра Івановича.

План був порушений з самого початку. Замість того щоб, згідно диспозиції, зайти з правого боку і штовхнути мільйонера в правий бік, Балаганов потоптався на місці й несподівано сказав:

— Дозвольте прикурити.

— Я не курю, — холодно відповів Корейко.

— Так, — вже зовсім дурнувато промовив Шура, озираючись на Паніковського.

— А котра година, ви не знаєте?

— Годин дванадцять.

— Дванадцять, — повторив Балаганов. — Гм… І хто б міг подумати…