Розділ «Частина друга ДВОЄ КОМБІНАТОРІВ»

Рішуче зітхнувши, Бендер протиснувся в натовп.

— Пардон, — говорив він, — іще пардон! Пробачте, мадам, це не ви загубили на розі талон на повидло? Біжіть швидше, він ще там лежить. Пропустіть експерта, ви, мужчини! Тобі кажуть, посунься, позбавленець!

Застосовуючи таким чином політику батога і пряника, Остап продерся до центру, де приймав муки Паніковський. Зараз уже можна було виконувати будь-які фотографічні роботи і при світлі другого вуха порушника конвенції.

Побачивши командора, Паніковський жалібно зіщулився.

— Цей? — сухо спитав Остап, штовхаючи Паніковського у спину.

— Цей самісінький, — радісно підтвердили численні правдолюбці. — На власні очі бачили.

Остап закликав громадян до опокою, вийняв з кишені записну книжечку і, глянувши на Паніковського, владно промовив:

— Попрошу свідків вказати прізвище і адреси. Свідки, записуйтесь.

Здавалось би, громадяни, що виявили таку активність у затримці Паніковського, негайно ж допоможуть викрити злочинця своїми свідченнями. Насправді ж, почувши слово «свідки», всі правдолюбці враз посмутніли, безглуздо засуєтилися і почали відходити. І в натовпі виникли лисини. Натовп танув на очах.

— Де ж свідки? — повторив Остап.

Почалася паніка. Працюючи ліктями, свідки вибиралися. геть з натовпу, і за хвилину вулиця набула свого звичного вигляду. Автомобілі зірвалися з місць, вікна в амбулаторії зачинилися, собаки пчали уважно оглядати тротуарні тумби, і в міському саду з нарзанним виском знову здійнявся вгору фонтанний струмінь.

Переконавшись, що вулицю очищено і що Паніковському вже не загрожує небезпека, великий комбінатор невдоволено сказав:

— Стара нездара! Позбавлений будь-якого таланту божевільний. Знайшовся ще один великий сліпий — Паніковський! Гомер, Мільтон і Паніковський! Тепла компанія! А Балаганов? Теж — матрос з розбитого корабля. Паніковського б'ють, Паніковського б'ють! А сам… Ходімо до міського саду. Я вам влаштую сцену біля фонтана.

Біля фонтана Балаганов одразу ж звернув усе на Паніковського. Оскандалений сліпий посилався на свої нерви, що розхиталися за роки лихоліття, і, до речі, заявив, що у всьому винен Балаганов, — особа, як відомо, нікчемна, жалюгідна. Брати одразу ж почали одпихати один одного долонями. Вже почулися одноманітні вигуки: «А ти хто такий?», вже зірвалася з очей Паніковського велика сльоза, передвісник генеральної битви, коли великий комбінатор сказав «брек»— розвів супротивників, як суддя на рингу.

— Робити вправи з боксу будете у вихідні дні, — промовив він. — Чудова пара: Балаганов — вага півня і Паніковський — вага курки! Проте, панове чемпіони, робітнички з вас — як з собачого хвоста сито. Це закінчиться кепсько. Я вас звільню, до того ж ви не становите собою ніякої соціальної цінності.

Паніковський і Балаганов, забувши про особисті чвари, почали божитися і запевняти, що сьогодні увечері вони будь-що-будь обшукають Корейка. Бендер лише посміхнувся.

— Ось побачите, — гороїжився Балаганов. — Напад на вулиці під прикриттям нічної темряви… Чи не так, Михайле Самуїловичу?

— Благородне слово честі, — підтримав Паніковський. — Ми з Шурою… Не турбуйтесь! Ви маєте справу з Паніковським.

— Саме це мене й засмучує, — сказав Бендер. — А втім, прошу. Як ви кажете? Прикриваючись нічною темрявою? Гаразд! Думка, скажу вам, убога. Та й оформлення, напевне, буде таке ж…

Після кількох годин вартування на вулиці, нарешті, виявилися всі необхідні дані: прикриття нічної темряви і сам пацієнт, який вийшов з дівчиною з будинку, де мешкав старий ребусник. Дівчина у план не вкладалася. Поки що довелося піти слідом за гуляючими, що подалися до моря.