Розділ «Частина перша ЕКІПАЖ «АНТИЛОПИ»»

Машина спинилася, і стомлені антилопівці зійшли на землю. У вистигаючих хлібах коники кували своє манісіньке щастя. Пасажири вже сіли кружка біля самої дороги, а стара «Антилопа» все ще ніби закипала: часом в моторі чулося якесь уривчасте чмихання, потріскував ні з того ні з сього кузов.

Недосвідчений Паніковський розклав таке велике вогнище, що здавалося, горить ціле село. Вогонь сопів і кидався в усі боки. Поки мандрівники боролися з вогняним стовпом, Паніковський, пригнувшись, побіг у поле і повернувся, тримаючи в руках теплий кривий огірок. Остап вихопив огірок із рук Паніковського:

— Не робіть з їжі культу.

І з'їв огірок сам. Повечеряли ковбасою, яку прихопив з дому хазяйновитий Козлевич, і заснули під зорями.

— Ну-с, — сказав на світанку Остап Козлевичу, — приготуйтесь як слід. Такого дня, який чекає нас сьогодні, ваше механічне корито ще не бачило і ніколи не побачить.

Балаганов ухопив циліндричне відро з написом: «Арбатовський пологовий дім» — і побіг до річки по воду.

Адам Казимирович підняв капот машини, посвистуючи, заліз з руками в мотор і почав копирсатися в його мідних кишках.

Паніковський сперся спиною на автомобільне колесо і, зажурений, не мружачи очі, дивився на малиновий сонячний сегмент, що горів над обрієм. Обличчя Паніковського було пристаркувате, в зморшках, в дрібних синюватих пульсуючих прожилках, в мішечках і все якесь полунично-рум'яне. Таке обличчя буває у людини, яка прожила вже досить довге життя, має дорослих дітей, п'є щоранку для здоров'я каву «Желудін» і пописує в стінгазеті своєї установи під псевдонімом «Антихрист».

— Розказати вам, Паніковський, як ви помрете? — несподівано сказав Остап.

Старий здригнув, обернувся.

— Ви помрете так. Якогось разу, коли ви повернетесь в порожній, холодний номер готелю «Марсель» (це станеться десь у повітовому місті, куди занесе вас професія), ви відчуєте, що вам погано. Вам паралізує ногу. Голодний і неголений, ви лежатимете на дерев'яному тапчані, й ніхто до вас не прийде, Паніковський, ніхто вас не пожаліє. Дітей ви не народжували з міркувань економії, а жінок кидали. Ви будете мучитися цілий тиждень. Агонія ваша буде жахлива. Ви вмиратимете довго, і це всім набридне. Ви ще не зовсім помрете, а бюрократ, завідуючий готелем, вже напише папірець у відділ комунального господарства, щоб видали безкоштовно труну… Як ваше ім'я та по батькові?

— Михайло Самуелович, — відповів вражений Паніковський.

— … щоб видали безкоштовно труну для громадянина М. С. Паніковського. А втім, не треба сліз: років два ви ще протягнете. Тепер про справи: треба подбати про культурно-агітаційний вигляд нашого походу. — Остап витяг з автомобіля свій акушерський саквояж і поклав його на траву.

— Моя права рука, — сказав великий комбінатор, поплескуючи саквояж по товстому, ковбасному боці. — Тут все, що тільки може знадобиться елегантному громадянинові моїх літ і мого розмаху,

Бендер присів над саквояжем, як мандрівний китайський фокусник над своїм чаклунським мішком, і почав викладати з нього одну за одною різні речі. Спочатку вийняв червону нарукавну пов'язку з вишитим на ній золотом словом: «Розпорядник». Потім на траву ліг міліцейський кашкет з гербом міста Києва, чотири колоди карт одного малюнка і пачка документів з круглими фіолетовими печатками.

Весь екіпаж «Антилопи-Гну» з повагою дивився на саквояж. А відтіль з'являлися нові предмети.

— Ви — жовтороті горобчики, — казав Остап. — Ви, звичайно, ніколи не зрозумієте, що чесний радянський прочанин-пілігрім, ось такий, як я, не може обійтися без лікарського халата.

Окрім халата, в саквояжі виявився і стетоскоп.

— Я не хірург, — зауважив Остап. — Я невропатолог, я психіатр. Я вивчаю душі своїх пацієнтів. І я чомусь завжди натрапляю на дуже дурні душі.

Потім на світ з'явилися: азбука для глухонімих, благодійні листівки, емалеві нагрудні значки і афіша з портретом самого Бендера в шароварах і чалмі. На афіші було написано: