ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Залишенець. Чорний ворон


РОЗДІЛ ДРУГИЙ



1


Коли проти ночі постукали у двері, Євдося відчинила, не питаючи, хто там, і впустила до хати Чорного Ворона.

— Уже? — спитала вона.

Ворон сів на лаву, ближче до божниці, де з лампадки падало тьмяне світло, і подивився на ліжко, в якому минулої осені, рівно рік тому, він одлежувався цілий місяць, а тепер тут спав Ярко — не у сповитку, а по-дорослому вкритий вовняним рядном.

— Як він?

— Нівроку, росте.

— Я знав, що в тебе йому буде найкраще, — сказав Ворон. — Але мушу відвезти його ще далі.

— Навіщо? — вона ждала, що Ворон це скаже, але не думала, що так скоро.

— Треба, Євдосю. Такий час.

— Такий. Пора тобі й про себе подумати.

— А що тут думати?

— Голи бороду та ховайся чимдалі поміж чужих. Давно казала тобі, що не буде пуття з вояцтва вашого.

— І ти вже знаєш… Біда, Євдосю. Біда, ще й велика.

— Біда ваги не має. А рятуватися треба. Мусиш подбати про себе.

— Взавтра, — сказав він. — Взавтра я зголю бороду.

— Справді? — Євдося спершу мовби й зраділа, та потім ще більший жаль підступив до серця. — Це я вже більше тебе не побачу?

— Ну, чого ж… — якось непевно промовив Ворон.

— Переночуєш у мене?

— Ні. Посиджу, поки збереш дитину.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Залишенець. Чорний ворон» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 15. Приємного читання.