Розділ «ПЕЧЕРНИЙ ЛЕВ»

Куам не відступив. Він знав, що мисливці підтримують його.

— Куам не боїться ні тигра, ні лева!

Гіркий сум охопив Уна. Він відчув себе чужим серед цих людей одного з ним племені. Схопивши здобич, він кинув її на землю до ніг мисливцям:

— Ось! Син Тура не зніме руки на уламрів! Він дарує їм леопарда!

Мисливці більше не сміялися. Вони зі страхом дивилися на могутню постать і замашну довбню сина Тура. Вони визнавали його силу, рівну силі великих хижаків. Але вони ненавиділи Уна за. цю силу і відкидали його великодушність.

Ун вернувся до табору з душею, повного гіркоти а огиди. Підійшовши до порфірового стрімчака, він побачив Джею. Вона сиділа, скорчившись, біля великого каменя. Побачивши Уна, Джея підвелася з жалібним зойканням: цівка крові текла по її щоці,

— Джея поранила собі личко? — запитав син Тура, поклавши руку на плече подрузі.

— Жінки кидали каміння, — відповіла вона тихим голосом.

— Вони кидали каміння в Джею?

Молодиця кивнула головою. Дрож охопив уламра. Вів побачив, що табір безлюдний, і запитав:

— А де ж вони?

— Не знаю.

Ун похнюпив голову, похмурий і пригнічений. Горе, що сповнювало його душу, стало нестерпним. Він збагнув, що де хоче більше жити разом з уламрами.

— Чи Джея хотіла б вернутися до вовчиць разом з Уном і Зуром? — запитав він тихо.

Вона звела на нього великі очі, в яких крізь сльози засвітилася радість. Сором’язлива і сумирна на вдачу, Джея страждала, живучи серед чужих. Вона мовчки терпіла ворожнечу і зневагу жінок, Зажурена тим, що ледве розуміє мову уламрів. Вона не сміла скаржитися чоловікові і, мабуть, і цього разу не заїкнулася б ні уловом, якби Ун не запитав її. Ще не вірячи своєму щастю, молодиця гукнула:

— Джея ніде туди, куди піде Ун!

— Але вона хотіла б жити зі своїм племенем?

— Авжеж, — прошепотіла вона.

— Тоді ми вернемося на береги великої річки!

Зітхання полегкості вихопилося з грудей Джеї. Вона тихо схилила голову на плече своєму чоловікові.