Розділ «ПЕЧЕРНИЙ ЛЕВ»

Паніка огорнула вогневиків. Вони безладно кинулися назад, несучи з собою поранених, волочачи мертвих. На бігу дхолі зіштовхували каменюки, скочувалися разом з ними по косогору, намагалися сховатися в розпадинах і ямах. На бойовищі залишилися тільки один мертвий і поранений, який розпачливо зойкав. Вовчиці добили його і скинули тіла ворогів униз.

Ще не розуміючи до пуття, що сталося, Ун та його помічники, відсапуючись, стояли перед ущелиною. Вогневики знову зникли з очей. Лише трупи валялися серед сланцевих уламків, що всіювали крутосхил.

Збагнувши нарешті, що це перемога, жінки не тямили себе. Перегнувшись через нагромаджені валуни, вони переможно кричали дикими хрипкими голосами. І Ун, попри біль від рани, радів і пишався цією перемогою. Адже це він відбивав усі атаки противника, звалив ворожого вождя і викликав паніку серед дхолів. Це він врятував життя Джеї, відкинувши вбік ворожу рогатину, націлену прямо в її серце! Радісний зір уламра зустрівся з захопленим і вдячним поглядом дівчини, І знову Унове серце здригнулося від невідомого досі хвилювання перед прекрасними темними очима і густими розсипаними по плечах косами Джеї, м’якішими й блискучішими, ніж найніжніші рослини саван і джунглів. Молодий ва сказав:

— Зур і жінки знайшли багато стовбурів і гілок. Пліт, майже готовий!

— Це добре. Ун разом із шістьма вовчицями залишаться охороняти ущелину. Зур та інші жінки закінчать будову плота.

Тихий зойк доносився з землі. Стогнала поранена жінка, відчуваючи свою останню хвилину, крижаний подих небуття. Її круглі очі були повернуті до неба, де кружляли шуліки й білоголові круки, приваблені трупами. В потьмареній свідомості жінки вставали картини життя. Світова зоря над пралісом, довгі дні, сповнені турбот і радощів, вечори біля вогню багаття. Останні згадки її були не про гаурів, дхолів чи левів, а про подруг, про щирі нехитрі розмови. Їй стало жаль минулого, на очі її навернулися сльози. Потім почалася агонія. З останнім яскравим спалахом мозок затопила пітьма. Жінка лежала тепер нерухомо з застиглим, як маска, лицем. Схилившись над тілом убитої жінки, подруги її сумно повторювали співучими голосами якісь журні урочисті слова, схожі чи то на скаргу, чи то на пісню.

Час біжить. Можна подумати, що вогневики позвикали. Але Ун чує, як вони шарудять і дряпаються десь ліворуч від нього, і знає, що вороги прокладають собі дорогу через гребінь скелястого масиву. Вони хочуть перекрити вхід до ущелини з того боку й відрізати Уна та його спільниць від решти. Якщо ворогам пощастить домогтися свого, перемога їхня забезпечена. Попри втрати вогневики все ще зберігають чисельну перевагу. Тільки уламр дужчий за них, тільки Ушр варта одного з ворожих воїнів. Проте Ушр та Ун ослабли від ран. І син Тура все стурбованіше прислухається до звуків, що йдуть від ворогів.

Кілька ворожих бійців показуються ліворуч від Уна. То дряпаючись на плечі товаришів, то вирубуючи східці в м’якому сланці, вони піднялися крутосхилом і тепер на відстані п’яти ліктів від ка’яного карнизу, що веде до вершини. Щоб залізти на карниз, досить видовбати п’ять або шість приступок у гладенькій, трохи нахиленій скелі.

Вогневики рубають перші два східці.

Щоб перешкодити їм, Ун кидає своє останнє ратище. Але воно вдаряється в прискалок, не долетівши до цілі. Тоді уламр починає жбурляти в дхолів каміння. Воно теж не долітало.

Прямий напад ворога здається неможливим. Боротьба йде зараз між тими, хто будує пліт, і тими, хто рубає східці в податливому ґрунті. Оскільки жодна небезпека з беку ущелини не загрожує, Ун посилає двох жінок до Зура, щоб поквапити його.

Третя приступка готова, за нею — четверта. Залишається вирубати ще одну, і вогневики досягнуть кам’яного карнизу, що приведе їх до вершини. Вони чомусь довго не можуть почати цей східець. Нарешті один ворожий воїн, видершись, на плечі товаришеві, береться довбати.

Тоді Ун мовить своїм спільницям:

- Ідіть допомагати Зурові. Треба швидше завершувати пліт! Ун сам охоронятиме ущелину.

Ушр, озирнувшись востаннє, кличе інших жінок. Джея дивиться на Уна благальним доглядом і неохоче йде разом з усіма. Перегнувшись через кам’яні зубці, уламр швиргає в ворога каміння, але це не зупиняє вогневиків.

Останній східець готовий. Один воїн залазить на карниз, слідом другий. Ворожий вождь, котрого Унова довбня лише оглушила, повзе слідом за своїми родаками.

Ун біжить до виходу з ущелини, вискакує в неї, спускається косогором на берег річки. На вершині скелястого масиву вже виткнулися перші вогневики.

— Пліт ще не завершений, — мовить Зур. — Але він якось довезе нас на той бік.

На Унів знак вовчиці підхоплюють неоковирну споруду з гілля й колод і спускають на воду. Позаду чується хрипкий рев. Вогневики наближаються. Жінки безладно стрибають на пліт. Ун і Зур покидають суходіл останні, коли між ними й вогневиками залишається не більше півсотні ліктів.

— Через тиждень ми виб’ємо всіх дхолів до ноги! — гукає син Тура тоді, як течія стрімко несе пліт від берега.