Розділ «ПЕЧЕРНИЙ ЛЕВ»

Ун, Ушр, Джея і третя жінка закінчували зміцнювати вхід. Вони збирали також каміння, щоб кидати в напасників. Дістатися входу до ущелини можна було двома шляхами: або прямо вгору по руслу, промитому весняними й осінніми водами, або стороною, крізь лабіринт скелястих брил. В першому випадку можна було атакувати трьома або чотирма лавами. У другому випадку напасники повинні були пробиватися до входу поодинці, але зате мали змогу атакувати обложених згори.

За сто ліктів від масиву людожери спинилися. Злорадно посміхаючись, вони стежили за роботою Уна та жінок. З-під товстих синястих губів блищали гострі білі зуби. Раптово вони зчинили дикий репет, схожий на завивання вовків або дхолів. Ун показав їм свого списа і кия.

— Уламри захоплять мисливські угіддя вогневиків! — гукнув він.

Хрипкий голос Ушр підпрягся до громового уламрового голосу:

— Люди-дхолі вирізали моїх сестер І братів! Наші спільники знищать людей-дхолів!

Запала довга мовчанка. З багнищ віяв вогкий гарячий вітер. Над гострими вершинами ширяли орли й шуліки. Видно було, як на острові залягли величезні гавіали. В безмежній тиші чувся лише монотонний, свіжий, одвічно живий гомін річки.

Вогневики розбилися на два загони. Волохатий вождь повів перший загін стороною серед скелястих брил. Решта намагалася дістатися до входу ущелини по руслу, ховаючись за каміння.

Ун ще раз перерахував очима ворогів. Він тримав напоготові пращу з дротиком. Ушр та інші жінки мали по сигналу закидати напасників камінням. Але вороги, приховані за брилами, лишалися невидимі, мелькаючи у вузьких звивистих проходах, де в них було важко влучити.

Та ось один людожер опинився на видноті. Дротик просвистів у повітрі і вп’явся йому під ребра. З хрипким криком поранений упав. Напруживши всю увагу, Ун тримав напоготові другий дротик.

Наступ поновився. Особливо швидко просувалися вороги манівцями, де кілька вогневиків уже посягли висоти ущелини, залишаючись невразливими для обложених. Щоб почати атаку, їм треба було піднятися ще вище і видряпатися на вузький карниз, звідки вони могли по одному скочити в ущелину.

Прямий шлях теж був захоплений ворогами. Несамовитий крик прокотився між скель, і п’ятнадцять чоловік кинулося вперед. Свиснув дротик, покотилися валуни. Люті вигуки й жалібні зойки поранених відбивалися гучною луною в горах. Вогневики не припиняли нападу. Хоч на них сипалося каміння й Унів спис влучив у когось, вороги були вже на відстані за кілька кроків від входу. Троє дхолів скотилося вниз, двоє були поранені.

Ун бачив просто перед собою люті обличчя з розпаленими злістю очима, чув хрипкий лютий подих ворогів. Тоді, напружуючи всі сили, він скинув на голови напасникам величезну брилу. Жінки з розпачливим завзяттями кидали вниз каміння.

Страшний зойк пролунав серед бескеття, і напасники безладно поскочувалися вниз. Ун наготувався вергнути на них другу брилу, але в цю мить камінь, кинутий згори, влучив йому в голову.

Звівши очі, син Тура побачив величезну руду голову, що визирала з-за скелі. Чотири чоловіки один по одному скочили в ущелину. Ун позадкував, тримаючи обіруч довбешку. Ушр і Джея піднесли рогатини. У вузькому проході з того й того боку могло стати в ряд не більше трьох воїнів.

Запала коротка пауза. Страх перед величезним уламром утримував на місці вогневиків. Ун розмірковував: чи не пора гукнути на підмогу? Просто перед ним зводилася масивна постать ворожого вождя. Його рогатина була довша на цілий лікоть від ратища його родаків. Лице дихало силою і впевненістю в перемозі.

Вождь перший кинувся в атаку. Вістря його ратища розірвало шкіру на боку Ушр. Могутнім ударом Ун відбив рогатину вбік. Кий, опустившись, розтрощив плече людожерові, що кинувся в наступ за своїм вождем. Поранений упав, але на його місце одразу став інший. Позаду перших показалися нові напасники. Ушр голосно закричала, кличучи на поміч. Джея і третя жінка вторували їй. З вовчим риком вогневики накинулися на обложених. Трьома ударами довбні син Тура відкинув назад три рогатини, відламавши в двох клюги. Ушр поранила одного дхоля в груди. Але третя жінка, пронизана ратищем, звалилася без духу додолу.

Вогневики зрештою позадкували перед дубовим уламровим окоренком. Вони згромадилися біля входу в ущелину. Рудий вождь з рогатиною напереваги стояв нопереду свого загону. Ті, чиї ратища були знівечені, поступилися місцем іншим бійцям.

Люто скрегочучи зубами, ворожий вождь високо підніс рогатину і метнувся до Уна. Зіркі його очі підстерігали кожен рух суперника. Ун відсахнувся, але ратище пропороло йому бік. Син Тура поточився. Вождь звитяжно закричав. Але кий злетів угору й опустився на голову, порослу рудим чубом. Кістки хряснули, і рудий велетень, відкинувшись назад, брязнув навзнак до ніг своїх воїнів.

Деякий час людожери топталися на місці, не зважуючись нападати. Але кількість їх зростала, і скоро ворог знову посунув уперед. Масивна довбня знову тнула направо і наліво: вона ламала вістря ратищ, розвалювала голови, трощила кістки. Ушр і Джея завдавали удар за ударом. А проте ворогів було більше, і обложені потроху відступали, наближаючись до того місця, де ущелина розширялася і де наскоки ворогів мали стати дошкульнішими.

На превелику силу відбиваючи спрямовані на нього рогатини, син Тура зумів на короткий час зупинити просування ворога. Та ось позад нього почулися войовничі крики, і біля протилежного входу до ущелини показалися інші жінки-вовчиці, очолювані Зуром. Два дротики один по одному просвистіли в повітрі і впилися в тіла людожерів. Унів кий разив на всі боки.