Розділ «ПЕЧЕРНИЙ ЛЕВ»

Навколишню тишу лише зрідка порушував крик хижака, що вийшов на лови. Сидячи коло багаття, Ун поринув у напівдрімоту. Інші вартові, троє лісовиків, теж куняли, ладні скочити на рівні при найменшому підозрілому запаху чи шереху. Слух і нюх у лісовиків були такі самі гострі, як у дхолів.

Місяць уже пройшов по небу дві третини свого шляху, коли Ун звів голову. Він побачив, що багаття ледь жевріє, і мимоволі підкинув дров. Потім понюшкував носом і стурбовано глянув на інших вартових. Двоє вже зірвалося на ноги. Третій теж підхопився.

Від лісу тягло слабким людським духом. Цей дух так скидався на запах лісовиків, що Ун подумав, чи не підходять до печери їхні нові родаки. Він обернувся до Ра. Лісовик, втягуючи ніздрями повітря, вдивлявся в пітьму. По його плечах пробігло тремтіння. При наближенні Уна Ра простягнув руку до лісу і щось пробелькотав. І син Тура збагнув: прийшли вогневики.

Зачаєні в лісовій хащі, вони бачили багаття, бачили уламра, але самі залишалися невидимими.

Про несподіваний напад не було й мови. Земля круг печери поросла густою, але низькою травою, лише подекуди височіли самотні дерева й кущики.

У попелястому місячному світлі зіркий Ун бачив кожну подробицю навколишньої обстановки. Його охопив войовничий запал, з грудей йому мало не вирвався бойовий клич. У його серці клекотіла лють. Вогневики вже перехопилися через річку і, поминувши пустище, ладналися напасти на притулок лісовиків, довівши тим самим свою зухвалість і зловорожість.

Перш ніж будити Зура, син Тура спробував розібратися в запахах і визначити, бодай приблизно, число ворогів. Несамохіть він сягнув по свою зброю на плечі: два дротики і спис. Унові кортіло виманити вогневиків з лісу: оскільки вони вміють кидати лише каміння, уламр може поранити або навіть убити кількох ворогів, перш ніж вони підійдуть настільки, щоб вразити його самого.

З печери одне по одному вибігали лісовики. Вони нюхом відчули наближення ворогів. Зур вибіг разом з ними. Завдяки Вао він одразу збагнув, яка небезпека їм загрожує.

Велет уламр то вдивлявся в своїх спільників, то в темну масу дерев. Тих, хто ховався за ними, повинно бути не більше семи. А в лісовиків — восьмеро дорослих чоловіків і четверо жінок, майже рівних їм силою. А потім, звісно, Ун і Зур. Якщо лісовики виявлять хоробрість, перевага буде на їхньому боці.

Але скоро уламр переконався, що більшість його спільників охоплена непереможним, панічним страхом і навряд чи встоїть перед рішучим наскоком. Тільки кремез, Вао, Ра та ще один чорноокий хлопець трималися мужньо.

— Ворогів стільки ж, скільки ми бачили вчора біля багаття? — запитав Зур.

- їх не повинно бути більше, — відповів син Тура. — Може, пора подати гасло до бою?

Але Зур волів домовитися, ніж битися. Після паузи він сказав:

— Ліс великий. Здобичі вистачить на всіх. Чи може Зур спершу перебалакати з вогневиками?

Хоч Ун був роздратований, але погодився з товаришем. Піднісши голос, Зур заговорив протяжно й чітко:

— Син Тура і син Землі ніколи не билися з вогневиками. Вони не вороги їм!

Ліс мовчав. Уламр і собі озвався:

— Ун убив рудого звіра! Ун і Зур перемогли тигра! Вони мають замашні киї, гострі ратища і дротики! Якщо вогневики захочуть битися, то жоден з них не вернеться додому!

У відповідь знову мовчанка. Лише в листі шарудів слабкий вітерець. Ун ступив сотню ступнів у бік лісу, і голос його залунав ще дзвінкіше:

— Чому вогневики не відповідають?