Розділ «ПЕЧЕРНИЙ ЛЕВ»

Син Землі не відмагався. Його рішення визрівало повільно, але як він уже зважувався, хоробрості йому не позичати.

Вони вийшли на майданчик біля входу і спустилися до підгір’я.

Травоїдні, втамувавши спрагу біля водопою, шукали притулку на ніч. Пронизливо кричали пернаті, пурхаючи з гілки на гілку або ховаючись серед листя. Великий гібон пробіг між деревами і видряпався на гінку пальму.

Уже майже смеркло, коли Ун і Зур обійшли скелясте пасмо й опинилися перед печерою. Ун сказав:

— Я перший.

Так уже в них повелося. Завжди в разі небезпеки широкі уламрові груди затуляли Зура й захищали його від загибелі. Але цього разу молодий ва заперечив:

— Печерний лев знає мене краще. Це мені треба стати між ним та Уном.

У взаєминах між товаришами не було фальшивого самолюбства. Кожний цінив у другому саме те, чого бракувало йому самому, і в разі потреби користувався цими перевагами. Ун погодився з доказами Зура.

- Іди! — сказав він.

Ун тримав у лівій руці кий, а в правій найкращий свій спис. У цю вирішальну хвилину він краще, ніж син Землі, розумів, чим вони обидва важать. Товариші перезирнулися між собою.

З вершини базальтового бескиду долинув войовничий орлиний клекіт. Шестеро величезних гаурів, що виткнулися на чисте місце, кинулися ховатися в байрак, між двома косогорами.

Зур тихо підійшов до чорного отвору печери. Хвилину його постать ясно вирізувалася на темному тлі входу, потім пропала в пітьмі. Молодий ва знову стояв віч-на-віч з царем звірів.

Хижак облишив гризти тушу. Світячи зеленими очима, він прикипів поглядом до тендітної постаті без-плічка.

Зур озвався півголосом:

— Люди прийшли поновити спілку з левом. Наближається дощовий сезон, коли дичина трапляється рідко і її важко добути. Тоді печерний лев поєднає свою силу з розумом і хитрощами Уна й Зура.

Хижак-гігант блимнув очима. Потім. звівся на весь свій зріст і поволі підступив до людини. Голова його торкнулася Зурового рамена, а Зур поклав свою руку на цупку гриву.

Найлютіші звірі відчувають симпатію й довіру до того, хто торкнеться до них. У душі сина Землі нема більше страху. Кілька разів він повторює свій рух і повільно пестить густу лев’ячу гриву. Звір стоїть нерухомо, його подих рівний.

А проте Зур ніяк не зважується покликати товариша. Аж тут в отворі забовваніла висока Унова постать. Ун все ще тримає в руках довбню і ратище. Печерний лев шумно вдихнув повітря і повернув до прибульця свою здоровенну морду, в роззявленій пащі блиснули ікла. Шкура на лобі у нього збрижилася, м’язи напружились, очі знов спалахнули фосфоричним блиском.

— Ун теж уклав спілку з печерним левом! — докірливо сказав безплічко. — Ун і Зур живуть разом у печері нагорі.

Хижак порвався до гостя. Уламр міцно стиснув у руці довбешку. Але Зур одним стрибком опинився між ними, прикриваючи товариша своїм тілом, і лев заспокоївся. Отже, печерний лев визнав за свого спільника й Уна.