Розділ «ЖАХЛИВА НЕСПОДІВАНКА»

— Що-о-о? — здивувався я. — О дванадцятій дня? Ви хотіли сказати — о двадцять четвертій нуль-нуль?

Сіренький глянув на мене поблажливо і сказав байдужим тоном, хоч насправді від ледве не танцював з радощів:

— Мені здається, що за Петренком стежать, тому Ракша призначив побачення на денні години. Адже вдень, коли по шосе проходять сотні автомашин, їхнього побачення ніхто не помітить. Пуголовиця став дуже обережний.

— Ніщо не врятує його! — сказав я. — План «Вибух» буде виконано завтра.

Ми умовились, що завтра вранці я закінчу листа, а покажу його Костеві після того, як побуваємо з Сіреньким на побаченні Ракші з Пуголовицею. Умовившись про місце і час зустрічі, ми вирішили заглянути до лабораторії Довготелеса, побачивши нас, сердито зиркнула одним оком, другим вона дивилася в лупу.

Мені хотілося подивитися, що вона там розглядає, і я вдався до хитрощів. Набравшись сміливості, я стрибнув їй на руки і почав свою улюблену колискову пісеньку в надії, що довготелесу лаборантку, як і кожну жінку, зворушить ніжність. Так і сталося. Вона почала гладити мене, а я тим часом дивився в лупу.

Через скло було видно луску коропа, тільки в збільшеному вигляді.

Лаборантка, помітивши, що я з великим інтересом спостерігаю в лупу, пояснила мені:

— Ми за допомогою луски визначаємо вік коропа. Дивись, на лусочці наче намальовані круглі смужечки, то широкі, то вузькі. Щороку на кожній лусочці відкладається дві пари таких кілець — восени і взимку вузенькі, а навесні і літом — широкі. Скільки років було тому коропові, що його луску ти зараз бачиш?

— Три, — відповів я, порахувавши кільця. Але оскільки я не вимовляв звук «р», вона не зрозуміла мене і сказала:

— Ні, три.

Раптом я згадав, що вона приймала подарунки від Пуголовиці, що взагалі поводилася безпринципно, і в мене прокинулась до неї гостра зненависть. Я блискавично зіскочив з її рук і сів біля Сіренького.

— Іди, іди на руки, дурненький! — промовила вона ніжно і смикнула бровами.

— Ні! Ні! Ні! — категорично відмовився я і вибіг надвір. Ми трохи погуляли з Сіреньким, розмовляючи про літературу.

Його цікавила психологія творчості письменника, і я, що певний час перебував у літературних колах, скільки міг, задовольнив його цікавість.

— А що потрібно письменникові, щоб написати хороший твір? — спитав він мене.

— Щоб написати хороший твір, письменник повинен правильно бачити життя. А щоб правильно бачити життя, письменник повинен багато думати.

Сіренький витріщив очі, вражений глибиною думки.

— Ви — геніальний! — скрикнув він.

— Це не мої слова. Так сказав Мопассан. Взагалі майже все щодо теорії і психології творчості сказано до нас. На жаль, ніколи вибрати ці перли людської думки з пустопорожньої балаканини літературних заробітчан. Візьми хоча б висловлювання Олександра Пушкіна. Це ж глибина...