Розділ «ОПЕРАЦІЯ «ВИБУХ»»

— Пробачте,— сказав я.— По-перше, я не кішка, а кіт і, по-друге, зробив шкоду ненароком.

Але вона схопила віник і, поки я встиг вибігти з лабораторії, аж двічі вдарила мене по спині.

Всяка несправедливість мене глибоко обурює, а несправедливість, заподіяна мені особисто,— обурює ще більше. За віщо бити? Адже я звалив банку ненавмисно?! Скривджений, відчуваючи біль у спині і ще більший у душі, я прямував додому, і весь світ здавався мені таким жорстоким, недобрим, недастойним того, щоб його любити.

Раптом щось заворушилось у бур'яні, і я враз приготувався до боротьби. Та тривога була фальшивою — з лободи визирнуло, злякано поглядаючи на мене, кошеня-стиляга.

— А, романтик-паразит? — промовив я замість привітання.— Доки ви сидітимете у матері на шиї?

— А, котячий месія?! — в тон відповів стиляга.— Доки ви втручатиметеся в моє життя?

Ошелешений такою неповагою до своєї особи, я на якусь мить втратив дар мови, та, оговтавшись, вирішив не лаятись і показати цьому кислоокому грубіянові свою моральну зверхність.

— Я зичу вам добра, — сказав я.

— Справді? — зухвало зиркнуло на мене кошеня.

— Так, справді, мій юначе. Чому ви не працюєте?

— Чому? А тому, що немає достойної роботи.

— Яку ж роботу ви вважаєте достойною?

— Ну, яку? Якусь незвичайну, не таку, як у всіх.

Я стримав обурення і спокійно спитав:

— А чому саме вам повинні надати якусь незвичайну, особливу роботу?

— А чому саме ви працюєте у професора, а мені пропонуєте ловити мишей у якоїсь шкільної прибиральниці? — нахабно відповіло це жалюгідне створіння. — Призначте мене до професора, до міністра або директора продмагу, і я теж буду працювати.

— Ви ж знаете, що такої роботи тут немає зараз,— відповів я, втрачаючи рівновагу.

— Нема такої, як я хочу, тоді — ніякої не треба.

— А їсти?

— Ну, це — проза...