- А я знайшла його, знайшла! Навіть карлик про це не знає.
- Кого?
- Кирика.
- Я не чув ні про якого кирика, - сказав Притула. І з виразу його обличчя я зрозуміла, що він справді нічого не чув про камінь зради. Та й звідки він міг чути про нього, якщо цього не знав навіть Іванько. Про магічну силу кирика мені розповів отець Серафим.
- Він і тепер під арештом? - спитала я.
- Хто - карлик? Ні, я його відпустив. Він безневинний і не становить загрози для суспільства. Що з нього спитаєш? Так, як і з вас, до речі. Він несвідомо пішов на протиправні дії.
- То він знов живе у нашому фліґелі?
- Ні, - похитав головою Притула. - Зійшов з вашого двору. Зібрав у вузлик свої речі, одв’язав Трезора і пішов світ за очі з тим, з чим прийшов.
Мене так здавило у грудях, що думала, зараз помру.
Я чітко побачила Іванька, як він з Трезором ішов безмежним полем у сіру далечінь. Через його плече була перекинута палиця, на якій погойдувався легенький вузлик, і карлик похитьки, але квапом ковиляв до вкритого мороком обрію.
- Слухай, ти, суко лягава! - я підвелася і вхопила Притулу за барки. - Поверни мені Іванька! Знайди його і поверни назад, бо я тебе, блядь, задушу своїми руками!
Цей миршавий чоловічок настільки був спантеличений, що навіть не виривався. Він не чинив мені жодного опору, і я трусила ним, як снопом.
- Ти чуєш!? - кричала я йому в лице. - Поверни мені Іванька, він мій брат! Ми з одного тіста, з однієї кістки, ми покидьки, ми обоє з ним інтернатівські!
Я, мабуть, справді витрясла б з нього душу, та спам’ята лася першою, бо раптом подумала, що зараз із клініки доктора Цура вибіжать гевали санітари, скрутять мене, вштрикнуть якоїсь зарази і не дадуть домовитися з При тулою про те, щоб він знайшов мені Іванька. Тому я відпус тила його і сказала:
- Пробачте, я трохи перехвилювалася. Усе це так неспо дівано… Ви мене повинні зрозуміти. Я в шоковому стані.
Ще раз прошу пробачення, - чемно сказала я. - Ви ж не гніваєтеся на мене, правда ж?
- Ні, я вас добре розумію, - відповів він, осмикуючи на собі прим’ятого піджачка.
- Тоді послухайте мене уважно. Мені ніколи не знайти детектива кращого за вас. Ви геніальний слідець, якому під силу розкрити будь який злочин, навіть ідеальне вбив ство. Знайдіть і поверніть мені Іванька. Я заплачу вам скільки скажете, я зовсім не бідна жінка і зможу розраху ватися з вами сповна. Не мовчіть, пообіцяйте, що ви це зробите.
- Тільки якщо він сам захоче повернутися, - незворуш но сказав Притула.
- Захоче. Скажіть, що я його дуже люблю. Нехай він з Трезором повертається додому. Так і скажіть: додому.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кров кажана» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „210“ на сторінці 3. Приємного читання.