Розділ «ІІІ»

- Ви хочете сказати, що давно виношували цей лихий намір? Ще після того, як застали його в майстерні з іншою жінкою?

- Авжеж, я вже казала про це. Думала вибрати слушний момент й отруїти його чи вигадати щось із машиною, аби він розбився… Словом, я ще тоді міркувала саме над ідеаль ним убивством. Хоча потім… потім це минуло в мені…

- У вас щезло бажання його вбивати?

- А навіщо? Я обрала собі інше життя, мала інших чоловіків і знайшла в тому певну втіху. Нестор мене обож нював, усім забезпечував і, якби ще не був такий ревнивий, то я взагалі не мала б жодного клопоту. А потім усе пішло шкереберть. Наче за димом усе пішло. Київська квартира, фірма… Він оселив мене в глушині, де я вже не мала виходу… на люди. До того ж нам загрожувала цілковита втрата майна через його борги, яких він наробив, як я підозрюю, також не без допомоги коханки. І тоді… - І тоді у вас прокинулося те забуте бажання?

- Ні, твердого наміру вже не було. Але я взагалі чомусь дуже часто думала про ідеальне вбивство. Навіть не стосовно свого чоловіка, а так, безвідносно. І читаючи детективи чи дивлячись фільми, завжди дивувалася недо лугості тих, хто заздалегідь готувався до злочину… Адже є безліч способів ідеального вбивства.

- Справді? Наприклад?

- Наприклад, ви йдете з кимось узимку повз трамвайну колію. Позаду зовсім близько дзеленчить трамвай. Ви послизнулися, падаєте і ненароком збиваєте того, хто йде поруч із вами, якраз на рейки… З човном ще простіше. Тут взагалі ніяких свідків, і, якби я навіть зіпхнула його у воду веслом чи й руками, ніхто б цього не довів. А в тому, що я через вітер не змогла його врятувати… яка ж тут вина? Діти топляться на очах у батьків, і нема на те ради. Єдина моя помилка в тому, що я, розгублена, невідомо навіщо збреха ла, що мене тоді взагалі не було в човні. Сама собі все уск ладнила, бо слідчий, зрозумівши, що тим човном усе таки хтось приплив до берега, порушив кримінальну справу.

- Дурня на пісному маслі, - сказав доктор Цур, і я, не розуміючи, що він має на увазі, все таки виправила:

- На олії. Хоча це фразеологізм, і його краще переклас ти як сон рябої кобили. Але я вам розповідаю не сни, докторе Цуре. Знаю, що тепер усі психологи стали запек лими фройдистами і снам надають більшого значення, ніж реальним подіям, однак я розповідаю тільки те, що було насправді. Хоча ми дійдемо ще й до снів. Та я не впевнена, що моє перебування на Лисій горі…

- Де е е?

- На Лисій горі. Я не впевнена, що моє перебування там було всього на всього тільки сном. І я розповіла йому про мазь отця Серафима, про шабаш на відьомській горі і про зустріч з дияволом. Доктор Цур більше не дивувався. Навпаки, він сказав, що все це має цілком логічне пояснення. З давніх давен відьми, чаклуни, чорні маги користувалися спеціальними наркотичними мазями і напоями, які сприяли їхньому астральному вихо ду в химерний світ почвар. Там вони ще з більшою силою, ніж наяву, переживають враження від того, що раніше лиш невиразно малювала їхня бліда уява. Зрозуміло, що саме таку наркотичну мазь дав мені, як снодійне, й отець Сера фим.

- У цьому нічого страшного немає, - сказав доктор Цур. - Якщо, звичайно, скористатися наркотиком тільки раз. Погано хіба те, що до наркотичного зілля, власне до екстракту гіосціамусу, який у народі називають блекотою, чорні маги часто додають ще людський жир. Продовжуйте, пані Анастасіє, це дуже цікаво.

Мені на якусь хвилю заціпило (людський жир?), та, перевівши подих, я продовжила свою розповідь далі і гово рила доти, поки чорна завіса не обступила мене з усіх боків.

Я злякано роззирнулася і, нарешті, зрозуміла, що це вже стемніло надворі, настав ранній осінній вечір, проте доктор Цур не вмикає світло. Чи, може, його там уже взагалі немає? - знов майнула настирлива думка.

- Ви чуєте мене, докторе Цуре? - насторожено спитала я.

- Так так, я вас уважно слухаю, - глухо відповіло з за ширми. Його голос видався настільки спотвореним, що я розгубилася зовсім і не могла згадати, на чому обірвала розповідь.

- Не хвилюйтеся, продовжуйте, - сказав доктор Цур уже не таким чужим голосом, та я ніяк не могла зібратися з думками. Моє сум’яття перейшло в знайоме внутрішнє тремтіння.

- А на чому я закінчила?

- На імперативних голосах.

- Яких?