Розділ «Книга четверта»

— Щиро дякуємо вам обом, — сказав я.— Ваші поради для нас дуже цінні.

— До побачення,— сказала Кетрін.— Щиро дякуємо вам обом.

Вони, вклоняючись, провели нас до дверей, поборник Локарно трохи холоднувато. Ми спустилися сходами й сіли в екіпаж.

— О боже, любий,— сказала Кетрін. — Невже не можна було втекти звідти раніш?

Я сказав візникові назву готелю, що його нам порадив один з урядовців. Він підібрав віжки.

— Ти забув про варту,— сказала Кетрін.

Солдат стояв біля екіпажа. Я дав йому десять лір.

— Я ще не маю швейцарських грошей,— сказав я.

Він подякував, віддав честь і пішов. Екіпаж рушив, і ми поїхали до готелю.

— Чого це ти вирішила обрати Монтре? — спитав я Кетрін.— Ти справді хочеш туди?

— Це перша назва, що спала мені на думку,— відказала вона.— Там зовсім непогано. Ми зможемо знайти собі оселю десь у горах.

— Ти хочеш спати?

— Та я, здається, вже сплю.

— Сьогодні ми добряче виспимось. Бідолашна Кет, така була для тебе довга й важка ніч.

— Мені було хороше,— сказала Кетрін.— Особливо коли ти розпинав парасоль замість вітрила.

— Ти вже віриш, що ми у Швейцарії?

— Ні, я боюся, що ось зараз прокинусь, і все це неправда.

— Я теж.

— Але ж це правда, любий? I я оце не їду проводжати тебе на міланський вокзал?

— Сподіваюсь, що ні.