Розділ «Книга третя»

— Це австрійський коньяк, — сказав він. — Сім зірочок. Єдине, що здобуто на Сан-Габрієле.

— Ви були там?

— Ні. Я ніде не був. Я весь час був тут і робив операції. Погляньте, малюк, це ще ваша склянка, з якою ви чистили зуби. Я зберігав її, щоб вона нагадувала мені про вас.

— Щоб вона нагадувала вам чистити зуби.

— Ні. Я маю свою. Я зберігав її, щоб вона нагадувала мені, як ви вранці намагалися вичистити із своїх зубів дух «Вілла-Росса», і лаялись, і ковтали аспірин, і проклинали повій. Щоразу, як я бачу цю склянку, я згадую, як ви намагались відчистити своє сумління зубною щіткою.— Він підійшов до ліжка.— Ану поцілуйте мене разочок і скажіть, що ви не стали поважний.

— Не буду я вас цілувати. Ви мавпа.

— Знаю, знаю, ви добропорядний взірцевий англосаксик. Я знаю, вас завжди мучить каяття. Ну що ж, почекаємо, доки наш англосаксик знову почне відчищатися від розпусти своєю зубною щіткою.

— Налийте мені коньяку.

Ми торкнулися склянками й випили. Рінальді засміявся.

— Ось я впою вас до нестями, а тоді виріжу вам печінку, вправлю на її місце добру італійську печінку і знову зроблю вас людиною.

Я простяг склянку, щоб він налив мені ще. Надворі вже споночіло. Тримаючи склянку в руці, я підійшов до вікна і відчинив його. Дощ припинився. Проти ночі похолодніло, і між дерев стояв туман.

— Не виливайте коньяк за вікно,— сказав Рінальді.— Якщо не можете пити, віддайте мені.

— Ідіть ви...— сказав я.

Я був радий, що знову бачу Рінальді. Два роки він допікав мене, і мені завжди це подобалось. Ми добре розуміли один одного.

— Ви що, одружилися? — спитав він з ліжка. Я стояв біля вікна, прихилившись до стіни.

— Ні... ще.

— Закохані?

— Так.

— В оту англійку?

— Так.