— Ні. Там нас не прийняли б.
— Колись ще приймуть. Але бачиш, які ми різні, любий. Я ніколи ні про що таке й не думала.
— Так-таки зовсім не думала?
— Ну хіба що трішечки, — сказала вона.
— Ти в мене золото.
Я налив ще келих вина.
— Я дуже простосерда, — сказала Кетрін.
— Спершу я так не думав. Мені здавалося, що ти схибнута.
— А я й була трохи схибнута. Але не так, щоб дуже. Скажи, я не нагонила на тебе страху, любий?
— Чудова річ вино, — мовив я.— З ним забуваєш усі прикрощі.
— Прекрасна річ,— сказала Кетрін.— Але від нього ж таки в мого батька страшенна подагра.
— У тебе є батько?
— Так. А в нього подагра. Знайомитись тобі з ним зовсім не обов'язково. А ти маєш батька?
— Ні,— сказав я.— Маю вітчима.
— Він мені сподобається?
— Тобі з ним теж не обов'язково знайомитись.
— Нам так хороше вдвох, — сказала Кетрін.— А більш мене ніщо не обходить. Яка я щаслива, що я твоя дружина.
Прийшов офіціант і забрав посуд. А трохи згодом ми затихли, і чути було, як надворі шумить дощ. Знизу, з вулиці, долинув гудок автомобільного ріжка.
— Та чую, все за мною мчиться
Часу крилата колісниця, —
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Прощавай, зброє» автора Ернест Гемінгвей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга“ на сторінці 54. Приємного читання.