Розділ «Книга друга»

— Де це?

— На північ від Горіції.

Я бачив, що вона ніколи не чула про ті місця.

— Болить?

— Ні, тепер не дуже.

Вона встромила мені в рота термометр.

— Італійці ставлять під пахву, — сказав я.

— Помовчте.

Витягши термометр, вона подивилась і одразу ж струснула його.

— Скільки?

— Вам ні до чого знати.

— Ну скажіть.

— Майже нормальна.

— У мене ніколи не буває жару. Зате в ногах повно старого залізяччя.

— Як це розуміти?

— А так, що вони в мене нашпиговані осколками від міни, старими гвинтами, матрацними пружинами і всяким таким добром.

Вона похитала головою і усміхнулась.

— Коли б у ваших ногах було хоч одне чужорідне тіло, виникло б запалення і жар.

— Гаразд, — сказав я.— Ось побачимо, що з них витягнуть.

Вона вийшла з кімнати й повернулася з літньою сестрою, що була рано-вранці. Вони разом узялися стелити постіль, не піднімаючи мене з ліжка. Такого я ще не знав і був дуже потішений.