Розділ «Частина перша»

— Як ласка пана професора!

За чверть години валізи було спаковано. Консель хутко впорався, і я знав — він нічого не забув, бо мій служник класифікував сорочки й усяку одежу так само спритно, як і птахів та ссавців.

Ми спустилися ліфтом до просторого вестибюля. Потому я зійшов східцями на перший поверх, оплатив рахунок у конторі, де завжди було повно люду. Я попросив одіслати до Парижа мої пакунки з препарованими тваринками й засушеними рослинами. Опріч того, відкрив чималий кредит бабірусі. По тому я стрибнув до карети, а вслід за мною — й Консель.

Карета рушила Бродвеєм до Юніон-скверу, тоді промчала по Четвертому авеню до перехрестя з Боуери-стрит, завернула на Катрин— стрит і зупинилася біля тридцять четвертого пірса10. Звідтіля катринським поромом нас і карету з кіньми перевезли до Брукліну — головної нью-йоркської околиці на лівому березі Іст-Риверу, і по недовгім часі ми вже були на пристані, де стояв «Авраам Лінкольн». З двох його димарів клубочився чорний дим.

Наші валізи притьмом підняли на палубу. Я хутко зійшов на борт і спитав, де капітан Фарагут. Матрос провів мене до рубки. Там я побачив офіцера з доброю військовою поставою. Він подав мені руку:

— Пан П'єр Аронакс?

— Він самий, — відповів я. — Капітан Фарагут?

— Власною персоною. Ласкаво прошу, пане професоре. На вас чекає ваша каюта.

Щоб не відбирати часу в капітана, заклопотаного близьким відплиттям, я, довідавшись, котру мені призначено каюту, тут же оддав йому уклін.

Судно «Авраам Лінкольн» було добре пристосоване до своєї незвичайної подорожі. Цей швидкохідний фрегат оснащений потужними машинами, що дозволяли розводити пари тиском на сім атмосфер. Пересічна швидкість «Авраама Лінкольна» — вісімнадцять і три десятих милі на годину. Це немала швидкість, однак недостатня, щоб змагатися з велетенським китом.

Внутрішнє обладнання фрегата відповідало його мореплавним якостям. Мені дуже сподобалася моя каюта, що містилася на кормі й мала вихід до кают-компанії.

— Нам тут буде вигідно, — мовив я до Конселя.

— Вигідно, — відповів Консель, — як тому ракові-пустельникові в мушлі молюска-трубача.

Я доручив Конселеві розпакуватися, а сам вийшов на палубу поглянути, як ладнаються до відчалу.

Саме тоді капітан Фарагут наказав оддати кінці, що тримали «Авраама Лінкольна» в Бруклінській гавані. Тож коли б я загаявся хоч із чверть години, фрегат одплив би без мене і я не взяв би участі у цій незвичайній, дивній, неймовірній мандрівці, найправдивіше змалювання якої можна вважати вигадкою.

Капітанові Фарагуту не хотілося марнувати жодного дня, жодної години, він прагнув якнайшвидше вийти в моря, що в них бачено чудовисько. Капітан покликав до себе механіка.

— Пари розведено? — запитав він.

— Так, пане капітане!

— Go ahead!11 — скомандував капітан.

Наказ тут же передано до машинного відділу по апарату, що працював під тиском спресованого повітря. Механіки повернули пускове стерно. Пара зі свистом метнулася у відкриті золотники, поршні почали рухати дерев'яні шатуни. Щоразу швидше став обертатися тяговий гвинт, і «Авраам Лінкольн» велично рушив уперед, а за ним катери й буксири, повні людей, що випроваджували його в дорогу.