Оце наказ! Прагнучи обігнати «конкурента», на більший ризик не зважився б жоден капітан-одчайдух із Міссісіпі!
— Конселю, — мовив я до свого вірного служника, що стояв при мені,— а чи не вилетимо ми зараз у повітря?
— Як ласка пана професора, — відказав Консель.
Правду кажучи, капітанова сміливість прийшлася мені до душі.
Застережні клапани було затиснено. Під казани ще засипано вугілля. Вентилятори збільшили тягу, під казанами забушував огонь. «Авраам Лінкольн» полинув іще швидше. Щогли аж дрижали, і хмари диму ледве проривалися крізь вузькі отвори труб.
Знову закинули лаг.
— Яка швидкість? — запитав капітан Фарагут.
— Дев'ятнадцять і три десятих милі, пане капітане.
— Піддати пари!
Механік кинувся виконувати наказ. Невдовзі манометр показував уже десять атмосфер. Але й нарвал «піддавав пари», — він, як то вдавалося помітити, плив зі швидкістю дев'ятнадцять і три десятих милі на годину. Яка гонитва! Я не в силі описати свого хвилювання. Мене тіпало, як у пропасниці. Нед Ленд стояв на чатах, тримаючи напоготові гарпуна. Кілька разів чудовисько підпускало фрегат близько до себе.
— Наздоганяємо! Ще трохи, ще! — гукав канадець.
Він уже націлився метнути гарпуна, але тварина вислизнула з-під самого носа, линучи зі швидкістю не менше тридцяти миль на годину. І саме тоді, як ми досягли найбільшого ходу, химерна істота, ніби кепкуючи з нас, окреслила навколо фрегата велике коло. З наших грудей вирвався лютий крик.
Опівдні ми були од невловимого нарвала на тій самій віддалі, що й зранку.
Капітан Фарагут нарешті зважився на рішучий захід.
— Он як! — вигукнув він. — Ця тварина пливе швидше від «Авраама Лінкольна»! Чекай же! Подивимося, чи втечеш ти від конічних снарядів! Боцмане! Обслугу — до гармати!
Гармату на баку тут же заладнували й навели. Гримнув постріл, але ядро пролетіло на кілька футів вище од нарвала, що тримався за півмилі від судна.
— Змінити гармаша! — наказав капітан. — П'ятсот доларів тому, хто вб'є цю диявольську тварюку!
Старий сивобородий пушкар, — він і досі, як живий, переді мною, — з лагідними очима й спокійним лицем підійшов до гармати, навів її й хапливо прицілився. Пролунав стріл, а за ним розляглося велелюдне «ура!».
Ядро влучило в ціль, але… що за диво! — ковзнувши по округлій китовій спині, одлетіло милі на дві й упало в море.
— Отакої! — люто вигукнув старий пушкар. — Та невже в цього пройдисвіта спина обросла шестидюймовим залізом!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «20 000 льє під водою» автора Жюль Верн на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 16. Приємного читання.