Розділ «Макароніна»

І, піднявши ногу, застиг у комічній позі. Нещодавно по телевізору передавали фільм-спектакль «Сто тисяч», і Валера вже кілька днів, де треба й не треба, повторював репліки копача Бонавентури. Зараз вийшло до речі, і всі засміялися. Навіть Галочка й Свєточка. Хоча настрій у них був не дуже веселий.

– Ти згадай, ви рейки переходили чи ні? — спитав Ігор Вітасика.

Вітасик задумався, потім рішуче замотав головою:

– Ні! Не переходили! Ні!

– Ну то ходімо! — скомандував Ігор. І вони рушили лісовою дорогою.

И тогда наверняка.

Вдруг запляшут облака,—

бадьоро заспівав Вітасик, щоб розвіяти незручність, яка виникла через оту плутанину з халабудами та стовпами.

И кузнечик запиликает на скрипке,—

дружно підхопили Ігор, Валера і Макароніна.

С голубого ручейка

Начинается река.

Ну, а дружба

Начинается с улнбки,—

дзвінкою луною котилася по лісу поперед них пісня.

– А ви чого не співаєте? — обернулася Макароніна до Галочки й Свєточки.

Ті лише плечима стенули і одмахнулися.

– Ех ви, манна каша-простокваша! Уже скисли! Додому, до мамусі захотілось! Ха-ха-ха! -— засміялася Макароніна.— Звикли за мамину спідницю триматися, тюті-матюті!

Галочка й Свєточка тільки почервоніли, але не сказали нічого.

Все далі й далі заходили вони в ліс. Проминули ще одну дерев'яну халабуду, конусоподібну, схожу на індіянський вігвам. Ліс дедалі густішав. Обабіч стежки упереміж стіною стояли дуби, берези, ліщина, а над ними здіймалися стрункі голі стовбури сосон, що шуміли кронами високо вгорі.