Розділ «Вовка Онищенко»

Вовці чомусь згадалося, як він одного разу влітку випадково зустрів Марію Василівну в Ботанічному саду. Вона сиділа на лавці з маленькою білявою дівчинкою років п'яти.

Дівчинка вередувала, кривила губки й не хотіла їсти хліб з маслом.

– Настусю, ну з'їж хоч трошечки. Я тебе прошу,— лагідно вмовляла її Марія Василівна.

Настуся одверталася й махала своєю пухленькою ручкою:

– Ай! Відчепись, ба! Перестань! Сказала, не буду, і все. Відчепись! Не приставай.

Загалом Марія Василівна нічим не відрізнялась від тих численних бабусь, котрі цілісінькими днями гуляють із своїми онуками в Ботанічному саду,— хто з шитвом, хто з старою зачитаною книжкою, і кожна з неодмінним кошичком, з якого виглядає пляшка молока та загорнуті в газету бутерброди.

І, як усяка капризна внучка, білява Настуся мала над Марією Василівною необмежену владу. Важко було повірити, що це та сама Марія Василівна, котра безжально виводила в класному журналі одиниці «з обманом» та інші страхолюдні оцінки.

При згадці про це сьогоднішня одиниця здалася Вовці ще більш образливою й принизливою.

Як не любив Вовка Марію Василівну!.. Понад усіх на світі!

...У змаганнях Вовка Онищенко участі не брав. Сергій Петрович виявився справді залізною людиною. І хоча Вовка, втративши будь-яку гордість, намагався виправдатися, доводив, що це випадково, що він не винен, і навіть, мало не плачучи, присягався: «Я більше не буду»,— нічого не допомогло.

Мало того! Коли у класі дізналися, що Вовку не допустили до змагань, всі з обуренням накинулися на нього.

– Ти що — здурів?! — кричала Макароніна. — Схопити одиницю перед самісінькими змаганнями!.. Це ж треба вміти!..

– Не міг розв'язати якоїсь нещасної задачі! — вторила їй Надя Трав'янко.

– Ти ж не тільки себе підвів! Ти ж підвів усю команду! — захлинався Валера Галушкинський.

– Ми на тебе так надіялись! — мало не плакала Таня Верба.— Думали, у нас у класі буде чемпіон. А ти...

– Пігмей! — різав йому в очі Ігор Дмитруха.— Ти ж Сергія Петровича, знаєш, як підвів!.. У кишеню до нього, можна сказати, заліз. Він же на тобі, може б, заслуженого тренера одержав. А це ж і гроші, і персональна пенсія на старість. Пігмей! — Ігор Дмитруха був визнаний авторитет у спортивних справах.

Як гірко Вовці було слухати усі ці докори!

І через оті докори, і через те, що всі його приниження і просьби виявилися марними, Вовчине серце краялося на шматки — він був дуже самолюбний. А самолюбні люди в своєму приниженні намагаються звинуватити будь-кого, тільки не себе. І Вовка звинувачував Марію Василівну. «Все вона, все через неї!» — з безсилим відчаєм думав він.

І Вовка вирішив помститися.

Він старанно готував уроки й чекав. Чекав, що