Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Сонце вже сховалося за обрієм, небо на заході пашіло червоними вогнями. Оддалік виднівся «Розвідувач риби». Подивившись на літак, штурман поставив ногу в кліпербот і ще раз обвів прощальним поглядом потопаючий корабель. Його увагу притягло кілька залізних бочок, поставлених сторч під стіною надбудови, що була, мабуть, кубриком. Вигляд бочок зацікавив штурмана, і він попросив Марка підпливти туди. Він прочитав на одній бочці напис, схвильований обмацав її і знайшов з другого боку краник, який досить легко одкрився. З краника на руку побігла рідина. Підніс руку до носа, понюхав і крякнув з таким задоволенням, наче старий п'яниця, що після довгочасного вимушеного тверезого режиму надибав горілку.

— Чим пахне? — спитав Марко.

Штурман підніс до його носа долоню. Хлопець понюхав, примружився і сказав:

— Бензин! Хороший бензин!

Юнга, не раз виконуючи обов'язки моториста на «Колумбі», розумівся на пальному. Він знав усякі види його, починаючи від найгіршого лігроїну і кінчаючи авіаційним бензином, що його іноді десь роздобував Левко. Він одразу збагнув, яка то цінна знахідка.

— Як же нам його взяти? — спитав Марко.

— Ото я й сам думаю, але цієї бочки нам удвох взагалі не подужати, та коли б і подужали, то кліпербот не підійме. Треба спустити шлюпку, але вдвох ми цього теж не зможемо зробити, в тебе ж рука болить. Якби вітер, ми підтягли б сюди нашого розвідувача… Але вітру нема. Може вночі повіє..

— Знаєте що? — запропонував юнга. — Їдьте ви самі кліперботом до літака, заберіть звідти нашого командира, а я ждатиму вас тут Утрьох спустимо шлюпку, перекотимо якимось способом туди бензин і приставимо його до літака.

— Ну, залишити тебе! А коли цьому «S» заманеться піти на дно?

— Це буде не так швидко, а от поки ми вітру ждатимемо, то він таки може з нами розпрощатися.

— Так давай я зостануся, а ти пливи за Барилем!

У мене ж рука болить, я довго не пливтиму, — відповів юнга

Петимкові чомусь не хотілося залишати хлопця самого на цьому недосить певному пароплаві, але, зваживши на обставини, він погодився. Марко поліз назад на шлюпдек, а штурман на кліперботі одійшов від пароплава.

Юнга слідкував, як човник віддалявся, і, нарешті зник. На літаку засвітилися бортові вогні. Очевидно, Бариль включив маленький акумулятор. Хлопець сів біля шлюпки, дивився на чорну воду моря, в якій почали відбиватися перші зірки, і терпляче ждав повернення кліпербота. Так просидів він довго, коли раптом насторожився: десь зовсім близько почулося чи то ричання, чи нявкання. Дедалі воно голоснішало. І, наче у відповідь, у темряві, на затопленому пароплаві, заричав якийсь звір. Незабаром до нього приєднався другий.

XXII. ДИВНИЙ ПАРОПЛАВ

Бариль нетерпляче ждав штурмана та юнгу. Він слідкував за ними в бінокль, бачив, як обпливали пароплав, лаявся, коли помітив, що підпливали дуже близько до нього.

— Одчайдушний народ, — сказав він Ясі. — У нас у бригаді про таких говорили: «Світ не здивує, а розбитися може».

— А може, вони там когось знайшли? — відповіла дівчинка.

— Я — проти! Де ж ми розмістимось? — повів пілот рукою по літаку.

Розміщатись, справді, більше було ніде.