Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Здрастуйте. Мене не ждали? Командир готує літак до польоту і просив швидше доставити бензин.

— Молодець, дівчинка, швидко справилась! — похвалив Ясю штурман. — Це ви з командиром добре вигадали, що він зостався, а ти припливла.

— Я сама так схотіла, він спочатку вагався, пустити мене чи ні, а потім погодився, — відповіла Яся. — Переказував, щоб ви привезли бензин, а ми з Марком залишимось на пароплаві і ждатимемо, поки підійде літак.

— Теж непогано вигадали. Тим часом у Марка рука відпочине, і з тобою йому скучно не буде. Мені самому легше буде за кліперботом цю бочку волокти. Тільки на капітанському містку влаштовуйтесь, туди леви, сподіваюся, не вилізуть.

XXIII. ХИЖАКИ

Штурман обв'язав себе буксирним тросом, бо на кліперботі прикріпити грубий трос не було до чого. Єдине металеве вушко годилося тільки для тоненької линви, якою пришвартовували цей легенький човник. Петимко негайно вирушив у плавання, тягнучи з собою бочку з бензином. Кліпербот ішов тепер дуже повільно і до літака мусив прийти не раніш як за годину або півтори. Там найбільше півгодини треба заправляти машину, а потім через кілька хвилин літак стоятиме поруч пароплава. Залишалося вирішити, як вони вчотирьох умостяться на «Розвідувачеві риби». Але в хвилини гострої потреби завжди знаходиться якийсь вихід, і Марко з Ясею про це не турбувались.

Хлопець і дівчинка, залишившись на пароплаві самі, насамперед пішли на капітанський місток, щоб звідти з допомогою ліхтаря дати знати Барилю, що Петимко відплив з бензином. Пілот умовився з дівчинкою, щоб у цьому випадку кілька разів закрити лівобортний ліхтар. Зійшовши на капітанський місток, юнга зараз же поліз до ліхтаря і кілька раз підряд закривав його руками. Незабаром побачили й відповідь; стільки ж раз на літаку погасав і засвічувався вогонь, це означало: «все гаразд, жду бензину».

Тому хлопець і дівчинка мусили терпляче ждати півтори-дві години, поки не почують, як загуркотить мотор. Капітанський місток стояв низько над водою, проте все ж залишався найвищою надбудовою на пароплаві. Марко запропонував посидіти, влаштувавшись на широкому планширі фальшборту. Так вони сиділи хвилин десять, розмовляючи про події за останні півтори доби.

— Ну, тепер, коли дізнаються від нас про підводний човен, його швидко знайдуть, — впевнено сказав Марко.

— І врятують Люду? — спитала Яся.

— Безперечно. Ну, заждіть, пірати. Ми ще з вами розправимось! — сказав юнак з невимовною ненавистю.

Посидівши на планширі, вирішили оглянути штурманську рубку та каюту капітана. З допомогою сірників сподівалися знайти ліхтар, гасову лампу або свічку. Юнга запевняв дівчинку, що в капітана обов'язково мусить знайтися електричний ліхтарик, якщо він не взяв його під час втечі відціля. І вони почали шукати. Треба сказати, вони тепер зовсім не боялися, що пароплав швидко потоне. За кілька годин перебування там Марко не помітив найменших ознак дальшого занурювання судна. Юнга навіть сказав Ясі, що цей пароплав, можливо, удасться прибуксирувати в бухту Лебединого острова і там вивантажити потрібні професорові Ананьєву машини.

В штурманській рубці нічого нового юнга не побачив, не знайшлося також там ні ліхтаря, ні свічки. В маленькій шухляді цокав хронометр, під пальцями шаруділи карти й листки лоцій та астрономічних таблиць.

Вийшовши з рубки, пішли на так званий нижній капітанський місток, де звичайно міститься каюта капітана Двері до капітанської каюти знайшли зачиненими, а не відчиненими навстіж, як у штурманській рубці, це свідчило на користь капітана «Антопулоса». Очевидно, він залишав пароплав не так уже панічно. Марко і Яся зайшли в каюту й опинилися в абсолютній темряві. Хлопець чиркнув і освітив маленьку затишну кімнату з двома дверима, крім тих, через які вони увійшли. Каюта складалася з двох, може, з трьох кімнаток. На столі в першій лежало кілька журналів. Марко пошматував один з них і наробив із жмутиків паперу кілька факелів, які згоряли швидко та все ж зберігали сірники. Електричний ліхтар вони справді знайшли в сусідній кімнаті, де стояло ліжко. Пам'ятаючи недавню пригоду з акумуляторами на літаку, Марко вирішив економити батарейку і, впевнившись, що ліхтар справний, погасив його, продовжуючи палити папір. Їх не цікавив капітанський гардероб, а з інструментів, крім ножа, ножиць і секстанта, не знайшли нічого. Зацікавившись другими дверима, Яся штовхнула їх, а Марко сунув у отвір жмут палаючого паперу. За дверима лежала маленька площадка, з якої йшов донизу трап, що з'єднував каюту з внутрішніми приміщеннями на пароплаві. Простягши руку вперед і піднявши вгору факел, Марко перехилився через плече Ясі, що зазирала вниз. Обоє одночасно помітили там блискучі очі і ледве освітлену їхнім факелом велику, страшну морду ніколи не баченого звіра. Люту морду обрамляло кошлате волосся. Звір дивився на них немигаючими зіницями. Можливо, його осліпило світло і навіть злякало; кілька секунд звір абсолютно не ворушився, так само як непорушно й злякано дивились на нього люди, але ось він роззявив пащу і, ледве виставивши ікла, загарчав: — фуфф-ва… Після того знову почулося нове бурчання. Він був не один. Хлопець і дівчинка відскочили назад, швидко зачинивши за собою двері. Одночасно почули за дверима падіння важкого тіла, то звір плигнув на трап.

— Лев! — крикнув Марко, вибігаючи слідом за Ясею з каюти і повертаючи за собою ручку дверей.

Обоє пробігли по шлюпдеку в напрямі до корми. На кпітанський місток не рискували підійматися, побоюючись, що лев може туди виплигнути, коли вирветься з каюти. Ближче до корми йшло кілька дверей, що, мабуть вели до камбуза та до кают-компанії, а на самому краю височіла радіорубка. Пробігаючи повз кают-компанію, юнга підніс до віконця електричний ліхтар і побачив що на дивані розлігся на весь зріст звір. Сполоханий світлом, хижак звів голову й пильно дивився у віконце. Цей звір був не такий великий, як лев, не мав гриви але належав він теж до хижаків котячої породи. Певне, в паніці хтось відчинив двері приміщення звірів, і вони розбрелися по пароплаву. Схопивши Ясю за руку, Марко вихром помчав до радіорубки. Залишалася єдина надія — заховатися в ній. На їхнє щастя, там звірів не було. Вона підіймалася над палубою нарівні з капітанською каютою, двері її були міцні, і там юнга й дівчинка відчули себе порівняно безпечно. Крізь віконце радіорубки виднілися вогники «Розвідувача риби», що з'являлися і зникали. До них наближався кліпербот.

Марко і Яся вирішили сидіти тихо і не світити даремно ліхтарем. Прислухались, чи не чути м'яких кроків якогось звіра, але тепер не чулося навіть ричання, яке раніш все ж час від часу долітало зсередини пароплава. Ні Маркові, ні Ясі не сиділося. Хлопець засвітив ліхтар і став оглядати господарство радиста на «Антопулосі». Йому доводилось бувати в радіорубках на інших пароплавах, коли він якось був на двотижневих радіокурсах у Лузанах. Він оглянув апаратуру і побачив, що вона для нього нескладна і він зміг би нею користуватися. Оглянув готову до включення в радіопередавач аварійну акумуляторну батарею, але чомусь не включену. Мабуть, радист збирався дати сигнал «SOS», але потім, охоплений загальною панікою, боячись, що його залишать на потопаючому пароплаві, покинув апарат і прожогом метнувся до шлюпки, що спускалась на воду. Марко перевірив апаратуру. Вона була цілком справна. Пригадалося йому, що за дня він бачив антену, натягнуту між щоглами. Хвилюючись, він включив аварійний акумулятор у прийомний апарат, повернув рубильник і простукав ключем знак виклику:.-..-..-..-..-..-..-..-..-..-..-..-. Після того тричі простукав… — …[7] — гасло, яке вимагає, щоб усі берегові та корабельні радіостанції негайно припинили роботу і слухали лише той корабель, що передає це гасло Коли в ефірі звучить це страшне гасло, радисти хмуряться і поспішно повідомляють про нещастя своїх капітанів, сповіщають радіограмами інші станції. Марко вистукував «SOS». Він вибивав не більше десяти літер на хвилину, тобто вдвічі менше, ніж найкращі радисти. Він сповіщав, що пароплав «Антопулос» потопає, пілот Бариль, штурман Петимко, Яся Знайда і Марко Завірюха просять їх шукати. Він хотів передати про врятування з підводного човна, про те, що можливо, ранком «Розвідувач риби» підійметься в повітря, але в нього не вистачало знання й досвіду на довгу радіограму Також не міг сповістити про їхнє місцезнаходження, бо не знав координат, і лаяв себе, що не спитав штурмана, який, безперечно, мусив їх знати.

Яся урочисто дивилася, як працював Марко. До останнього часу вона гадала, що радисти, для того щоб послати радіограму, пишуть її на папері і якимсь таємничим способом викидають у повітря. І зараз сподівалася побачити, як він писатиме й викидатиме папірець. Але вистукування ключем та іскри, які вилітали з передавача, вразили її ще більше.

Скінчивши передачу, Марко переключився на приймання. Він чув стрекотіння якихось іскрових радіостанцій, але розібрати нічого не міг. Часом вгадував окремі літери, та й тільки гірко жалів, що його знання радіосправи були такі мізерні, і докоряв себе, що не займався як слід вивченням радіо раніш Так він просидів хвилин п'ятнадцять і, нарешті, скинув навушники. Тепер треба було глянути на «Розвідувача риби». Юнга загасив ліхтар, і Яся одтулила ілюмінатор У морі було темно. Не видно було ні огнів на літаку, ні ліхтарика на кліперботі, що ним Петимко повіз бензин.

— Мабуть, штурман уже приплив до літака, і вони, пораючись, закрили од нас маленький ліхтарик, — висловив здогад юнга.