Розділ «6. БОЇ В ДЖУНГЛЯХ»

Вона знала, що її маленький Тарзан неспроможний вбити дорослого самця-горилу. Тому, наближаючись до місця, звідки долинав шум сутички, рухалася дедалі обережніше і нарешті почала зовсім повільно і з осторогою скрадатися по нижніх гілках, тривожно вдивляючись у скроплену місячним світлом темряву і шукаючи очима бійців. Вона побачила їх простертими на невеликій галявині, залитій місячним світлом: маленьке пошматоване й закривавлене тіло Тарзана біля величезного мертвого самця-горили.

З глухим криком кинулася Кала до Тарзана і, притиснувши закривавлене тіло до грудей, стала шукати в ньому ознак життя. І ледь вчула слабке биття маленького серця.

Кала, ніжно обійнявши хлопчика, віднесла його крізь чорну темряву до свого племені. Довгі дні й ночі проводила вона біля нього, приносячи йому їжу й питво, відганяючи мух та інших комах від його жорстоких ран.

Нещасне створіння не мало, звичайно, поняття ані про медицину, ані про хірургію. Вона лише лизала рани і таким чином тримала їх у чистоті, щоб цілюща природа швидше робила свою справу.

Спершу Тарзан нічого не їв, а лиш борсався і сіпався у жорстоких нападах лихоманки та маячні. Єдине, чого він прохав, — це води, яку мати приносила єдиним відомим їй способом, тобто у власному роті.

Жодна людська мати не могла б виявити більшої самовідданості, ніж ця дика тварина, піклуючись про маленького сироту, якого доручила їй доля.

Нарешті гарячка вщухла і хлопчик почав одужувати. Жодна скарга не вихопилася із його міцно стулених вуст, хоча рани завдавали йому нестерпних страждань.

Один бік грудей був роздертий до ребер, з яких троє було зламано могутніми ударами горили. Одна рука була майже перегризена величезними зубами, і з шиї видерто чималий шматок м’яса, від чого оголилася яремна вена, яку лише дивом не перекусили люті щелепи.

З терплячістю звірів, які вигодували його, Тарзан спокійно зносив свої страждання, вважаючи за краще заповзати у зарості високих трав і безмовно лежати там, згорнувшись у клубок, аніж виказувати власну неміч.

Лише Калу він завжди був радий бачити. Але тепер, коли йому стало краще, вона почала відходити від нього на довші проміжки часу в пошуках їжі, бо бідна тварина харчувалася абияк — лише б тільки підтримати своє існування. І тепер Кала скидалася на мару.